Розділ 14

Аліса прокинулася значно раніше, ніж зазвичай. Не дивлячись на це вона перебувала у веселому настрої. Дівчина виспалася, хоча і не могла достеменно пригадати свій сон.

Міс Вайнроуз лежала у ліжку, насолоджуючись мирним цоканням годинника. Біля неї зручно вмостився Бенедикт. Кіт теж прокинувся — мабуть, відчув, що господиня вже не спить — і тепер своїм позіханням стирав із себе залишки сну.

Почулися тихі кроки і відкриття дверей. Це Ліна прийшла будити свою пані.

— Я вже не сплю, — відповіла Аліса і сіла у ліжку. Бенедикт м’явкнув і скочив на підлогу. Напевно вирішив, що і йому теж варто починати свій день.

— Ви сьогодні напрочуд рано встали. Невже погано спали? — поцікавилася Ліна, коли міс Вайнроуз й сама встала з ліжка, надягнула халат поверх нічної сорочки і підійшла до вікна. Відкрила його.

— Навпаки, я прекрасно виспалася, — відповіла Аліса. Вона вдихнула прохолодне ранкове повітря. Дощ, що падав напередодні, припинився, залишивши по собі приємну свіжість.

Аліса посміхнулася, насолоджуючись своїм ранком, співом пташок, солодкуватим ароматом квітів, який долітав в її кімнату і безхмарним небом. День обіцяв бути сонячним.

Ліна завершила міняти постіль й міс Вайнроуз пішла до своєї ванної кімнати. Дівчина зайшла у просторе приміщення з мармуровою підлогою та світлими стінами й невеликими вікнами.

Панянка підійшла неквапливо до умивальника. Відкрила кран і почекала поки вона стане теплою, а тоді стала умиватись. Нанесла спеціальну пінку на обличчя, помасажувала, ретельно все змила. Потім нанесла трохи трояндової води на своє лице і втерла її в шкіру. Це були звичні дії, які дівчина робила з дня на день, але сьогодні чомусь навіть такі дрібниці приносили задоволення. Аліса пояснила собі тим, що сьогодні все сімейство вирушить на мисливські змагання, а дорога з півдня на північ нагадує невеличку подорож. Та й сама вона давно нікуди не їздила.

Після завершення всіх ранкових процедур, міс Вайнроуз одягнулася у сукню м’ятного кольору і спустилася на сніданок. Їли сьогодні в повному складі. Здається, що й в інших членів родини теж був гарний настрій. Рідко коли вони мають змогу проводити час разом, а мисливські змагання якраз і стануть чудовою нагодою.

Від’їжджати Аліса мала ввечері, тому дівчина цілий день вчилася, читала, грала на роялі, вишивала, відповідала на більшість листів, що їй прийшли. А ще леді встигла відправити хустинку магічною скринькою Евансу Брансу.

За традиціями, перед мисливськими змаганнями, неодружені панянки мали подарувати своєму нареченому або кавалеру хустинку, яку вони вишили. Чоловіки приймали подарунок і зав’язували його на свою зброю. Це вважалося добрим знаком. Звісно, що віддати свій виріб Аліса могла по прибуттю в герцогство. Проте вирішила так не робити. Їй хотілося зберегти приватність.

День пролетів швидко. Дівчина намагалася якнайбільше часу провести з Бенедиктом. Кожного разу, коли їй треба було надовго кудись їхати, міс Вайнроуз відчувала провину перед пухнастиком, бо не могла взяти його з собою. Тоді їй здавалося, що вона мусить приділити йому якомога більше ласки, а ще обов’язково привести гостинець для кота.

Будучи вже готовою до від’їзду Аліса вкотре обійняла Бенедикта, подивилася в мудрі котячі очі й сказала:

— Бенедикте, ти лишаєшся головним тепер. Пильнуй маєток, але не забувай, будь ласка, добре спати, смачно їсти і гуляти на вулиці, добре? Я скоро повернусь до тебе, обіцяю.

Кіт м’явкнув. Аліса поцілувала його в голівку і покинула власні покої. На вулиці на неї вже чекали батьки.

Теплого літнього вечора, віконт, віконтеса та їхня донька, їхали своєю каретою до залізничного вокзалу Елруска. Компанія сиділа в затишному мовчанні. Кожен думав про щось своє, але думки його неодмінно поверталися до мисливських змагань.