Розділ 12

Аліса розповіла подругам про побачення з Евансом Брансом та коротко переповіла про танцювальний вечір маркізи Слімані. Дівчина не видала секрет першого, лише запевнила, що усіх їхні хвилювання виявилися марні. Та й про дивне почуття, яке відчувала танцюючи з другим теж змовчала.

— Тому я вирішила вийти заміж за містера Еванса Бранса, — промовила міс Вайнроуз, завершуючи свою розповідь. Вона сиділа у зеленій вітальні батьківського маєтку. Хотілося б на вулиці, але нині цілий день падає дощ, а хмари сірі-сірі. І похолодніло знатно, тому усі вікна й балкон були зачинені.

Дівчата, а втім, через погоду не засмучувалися. Сиділи собі зручненько на великих оливкових диванах, обтягнутих оксамитом, попивали чай й їли солодощі, які стояли на столику із темного дерева. Через великі вікна світла було достатньо навіть в похмурий день. Фісташкові шпалери із крихітними трояндами піднімали настрій, а великий камін створював відчуття затишку.

На підлозі лежав великий килим, кольору спаржі. На ньому зручно вмостився собі Бенедикт. Слуги подали молоко, бо ж не тільки господарці розважатися!

— Чи впевнена ти у своєму рішенні? — запитала Тіана. На ній нині була сукня палевого кольору із довгими рукавами-ліхтариками. — А як же герцог?

— А що герцог? — запитала Аліса, нахмурившись і вкусивши печиво Мадлен.

— А те, що коли ви танцювали разом, то невідривно дивилися одне на одного. І не переконуй мене у зворотному, — швидко додала Елізабет, — Я була там і все бачила на власні очі. Між вами хіба іскор бракувало.

— Ти перебільшуєш, — мовила міс Вайнроуз, відпивши ковток терпкого чорного чаю. — Герцог дуже неприємна особа. Це ж треба самому порушити правила етикету, а мене зробити винною! Сказав, що я цілий вечір витріщалася на Джона Гакслі. Хіба я так робила?

— Ну… Ти була досить… активною, проте не настільки, як деякі панянки, які можуть і кроку не дати ступити тому, кого обрали собі для танцю. До того ж, тобі сподобалося з ним танцювати? — запитала Елізабет, хитро примруживши очі і вкусивши еклер.

— Та яка різниця, — неохоче відповіла Аліса, — якщо у нього нестерпний характер.

— Але чи дійсно тобі варто виходити заміж за містера Бранса? — вставила своє слово Тіана. — З  Джоном Гакслі потанцювати не вдалося, Пітера Іствуда, вочевидь, ти перестала розглядати як кандидата. Герцог теж не підходить, тому залишається один-єдиний варіант, але чи він правильний?

— Ти не закохана і дітей не хочеш зараз, проте це може змінитися, правда? Чи вийде у тебе прожити у подібному шлюбі усе життя?

Аліса зітхнула. Подруги не помилялися і дати точну відповідь на схожі запитання дівчина не могла. Проте так гадати можна вічно! Ніхто не знає майбутнього. Кохання не гарантує ні щасливий шлюб, ні відсутність шкодувань.

— Еванс Бранс дійсно найкращий варіант із можливих. Мисливські змагання будуть через два тижні і мені прийдеться щось сказати батькам. І … невже ви ніколи не шкодували про стосунки, коли все закінчувалося розтаванням?

Дівчата замислилися на мить, думаючи про своє, а тоді Елізабет впевнено відповіла:

— Ні. Безперечно,  у мене не раз боліло серце, але я ні про що не шкодую. Ті чоловіки … були моїм вибором у певний період мого життя, розумієш? Звісно, хотілося б, щоб усе завершилося шлюбом і дітьми, проте маємо те, що маємо.

— А ти що думаєш? — запитала Аліса Тіану, пильно подивлячись  на подругу.

— Маю схожі думки. Я вважаю, що коли шкодуєш про щось, то хочеш це змінити, стерти. Проте  із стосунками усе важче. Не можна лишити або хороше, або погане, розумієш?

— Тому ти не шкодуєш? — знову запитала міс Вайнроуз.

— Так, — погодилася Тіана. — І, мабуть, тому мені хочеться вийти заміж за того, кого обере моє серце.

— І я би від такого не відмовилася, — сказала Елізабет, тихенько зітхнувши.

— Мені потрібне відчуття контролю, а якщо закохаюся, то навряд чи зможу щось контролювати. І я не маю до нікого романтичних почуттів, — Алісі хотілося добавити, що навіть зацікавишсь кимось, вона, мабуть, все одно не відчує те, що відчувала, коли доторкалася до герцога, дивилася йому очі, але панянка   вчасно прикусила собі язика. Не варто взагалі про таке думати. Це був стрес, стрес і нічого більше!

— А що робитимеш із  запрошенням Патріка Морріса ?

— Напишу, що попала під дощ і захворіла, тому не зможу з ним побачитись.

— Він же від тебе не відстане тоді, — промовила Елізабет.

— Він дійсно має дуже наполегливу натуру, тому краще симулювати хворобу, ніж піти з ним на побачення. Я все одно планую нині надіслати письмову відповідь на шлюбну пропозицію Еванса Бранса. Попрошу його, щоб ми провели заручини після мисливських змагань. А тоді повідомлю цю новину батькам. Тому Патріку Моррісу прийдеться поступитися.

— Ми приймемо будь-яке твоє рішення, але, будь ласка, обдумай усе ще раз, гаразд? — запитала міс Лаґерфльоф і їй підтакнув Бенедикт, м’явкнувши.

— Гаразд, — відповіла Аліса, а тоді добавила: — Я так вас люблю.

Дівчата засміялися і обійняли одна одну, а міс Вайнроуз подумки замітила, що хотіла би продовжити цю сповнену любові мить.