Розділ 9

Після суботнього побачення Аліса відчувала як щупальця тривоги її потрохи відпускали. Пропозиція містера Еванса Бранса дозволяла повернути відчуття контролю, яке міс Вайнроуз так подобалося. Дівчина розуміла, що це одруження задовольнить батьків з обох сторін, та й сама вона матиме певну свободу. Безперечно, панянка не була простачкою і розуміла, що усі слова містера Бранса могли виявитися звичайнісінькою брехнею, яка би викрилася після шлюбних обітниць. Проте Аліса йому довіряла, нехай і знала його зовсім нічого.

 Погодившись на ці нестандартні стосунки, міс Вайнроуз прийшлось би забути назавжди і про кохання, і про інтимне життя. Але чи важко відмовлятись від того, чого ніколи не було? Звісно, що дівчина, бувало, читала любовні романи, де головні герої заради пристрасних почуттів ладні були власне життя віддати. Мабуть, у книгах це виглядало захопливо, однак чи буває подібне в реальності? Аліса у це не вірила. Сама вона ніколи не любила. Бачила,як її подруги таки закохувалися і навіть починали стосунки, але, зрештою, усе минало.

Про інтимне життя міс Вайнроуз знала небагато. Вважалося, що норійські леді мають дізнатися, що ж коїться за дверима спальні між чоловіком та жінкою у ніч перед весіллям. Звісно, що бували випадки, коли незаміжні дівчата питали у заміжніх, але відповідей так і не отримувала. Останні лише загадково посміхалися, червоніли, зітхали, закочували очі і казали, що коли прийде час, то вони самі про все дізнаються. Проте заборонений плід дуже солодкий. Таємничість навколо цього аспекту подружнього життя лише підживлювала цікавість юних панянок. Сама ж Аліса у своїй 17 років встигла і в підручник з анатомії заглянути, і перший еротичний роман прочитати. Робила вона це тишком-нишком вночі під ковдрою, коли усі лягли спати. Книгу позичала таємно у прислуги і боялася, що її викриють. Дівчина досі пам’ятала як страшенно хвилювалася і постійно хвилювалася чи не занадто яскраво світить ліхтарик, прислухалася до тиші, намагаючись вловити чи ніхто не йде.

Прочитане Алісі радше не сподобалося, ніж сподобалося. Якісь відповіді на свої запитання вона отримала, але в оте неземне замовлення у ліжку їй не вірилося ще більше, ніж в кохання до гробу. Та й сам процес скоріше лякав, а не збуджував, тому відсутність інтимного життя у шлюбі вважалася перевагою.

Чим більше міс Вайнроуз думала про пропозицію Еванса Бранса, тим більше вона їй подобалося. Дівчина починала сумніватися чи вже й так їй потрібно зустрічатися із тими двома чоловіками, яких вона приглянула собі на чаюванні. Звісно, для повної картини вартувало, мабуть, розглянути усі варіанти, але  чи точно це правильно? До мисливських змагань лишилося всього нічого. Та й ще ні разу не було такого, коли Аліса мусила самостійно привертати увагу молодиків, схиляти їх до заручин. Це у її голові усе чітко, але чи не можуть бути неочікувані наслідки? Наприклад, що якщо чи то Джон Гакслі, чи то Пітер Іствуд закохаються у неї? Що їй тоді робити? Або навіть якщо вдасться успішно заручитися одним із них, то хіба хтось буде таким же чесним, як містер Бранс? Та й від подружнього обов’язку навряд чи вдасться відкараскатись. А дітонародження? Що у цьому приємного? Безперечно, її виховували як благочестиву норійську леді, яка зобов’язана народити дитину. Краще все ж сина, ніж доньку. Тому колись, мабуть, їй таки прийдеться це зробити, але й дітей панянка не те щоб дуже любила. До того ж всі тяготи виховання дитяти  впадуть на її плечі.

Отак Аліса готувалася до танцювального вечора маркізи Слімані, де  будуть і Джон Гакслі, і Пітер Іствуд. Пізніше дівчина пошкодує, що зразу не  відповіла згодою на пропозицію містера Бранса, але зараз дивлячись на себе в дзеркало, вона виглядала задоволеною. Танцювальний вечір здавався їй чудовою нагодою і відпочити, і потанцювати із потенційними кандидатами, як подумки називала їх панянка. Думку, що ці двоє чоловіків навіть не звернуть на неї уваги, міс Вайнроуз  навіть не розглядала. Леді чудово знала про свою красу, ніколи досі їй не доводилося довго чекати під стіною, щоб її запросили на танець. 

Сьогодні Аліса була особливо прекрасна, одягнута в атласну сукню персикового кольору із невагомими рукавами-ліхтариками. Невеличкою трояндочка  з цієї ж тканини, була прикріплена з правого боку до декольте. На руках дівчини красувалися світлі рукавички вище ліктя — обов’язковий атрибут усіх балів. Шию її прикрашало перловому намисто. У вухах красувалися сережки із злегка рожевуватих перлин, що не лише їй личили, а й підкреслювали статус. Одна така перлина коштувала, як невеличкий маєток на узбережжі. Плечі міс Вайнроуз прикрашала мереживна шаль.

Волосся панянки Ліна була завила в акуратні спіральки. Деякі локони заколола, а деякі — вільно спадали ззаду.  

Супроводжувати дівчину на вечір мала місис Вайнроуз, але вона захворіла, тому її роль взяла нас себе місис Рамстед. Мабуть, якби матінка підчепила застуду в якийсь інший час, то Аліса залишилася б удома теж, проте віконтеса не хотіла позбавляти доньку веселощів. До того ж на такому заході є чимало благородних неодружених молодиків. Усім ж відомо, танцювальні вечори  маркізи Слімані були відомі своєю пишністю, найкращою музикою, їжею, феєрверками і гостями. Тому сидячи в кареті, Аліса усміхалася красивою білосніжною усмішкою і жартувала разом зі своє подругою Елізабет Рамстед та її матір’ю.

Міс Вайнроуз відзначила, що трішки таки хвилюється, але вважала це гарним знаком.

Маєток маркізи Слімані був трьохповерховим зі світлого каменю, квадратними вікнами, фронтоном і терасою, на якій був головний вхід, і до якої вели з обох боків високі сходи із безліччю сходинок. Третій і другий поверхи мали балкони.