Розділ 8

         Довгоочікувані дощові дні  у Норійському королівстві таки настали. Алсі проводила час вдома, прогулюючись лише трохи після вечері. Дівчина багато читала, листувалася, вчилася. Чомусь після батькової відмови навчатись в університеті, їй захотілося гризти граніт науки з ще більшим завзяттям. Тому тепер вона сиділа 2 години після сніданку в бібліотеці. Не рідко бувало, що міс Вайнроуз просиджувала вечори опрацьовуючи різні наукові праці, роблячи замітки в записнику. Почасти ця робота дозволила їй відволіктися і трішки зменшити хвилювання перед зустріччю із Евансом Брансом, яке, а втім, повернулося у день самого побачення з ще більшою силою.

         У суботу вранці дівчина прокинулася як зазвичай, зробила усі свої щоденні ранкові процедури. Пішла на сніданок і навіть непогано поїла. А тоді знову вирушила в сімейну бібліотеку. Правда повчитись в той день все ніяк не вдавалося.  Аліса думками була далеко, тому раз-за-разом вона перечитувала одну і ту ж сторінку, намарно намагаючись зрозуміти написане. Коли годинник пробив рівно одинадцяту годину, то панянка почала збиратися до майбутньої зустрічі.

         До вибору вбрання дівчина поставилася ретельно, прискіпливо обираючи собі одежу. Зрештою зупинилася на сукні молочного кольору із високою  горловиною, яку прикрашало тонке мереживо. Оскільки після дощу було досить таки прохолодно, то поверх плаття міс Вайнроуз одягнула жовтогаряче спенсеро — укорочений до талії жакет із щільної бавовни, довгими рукавами-ліхтариками та коміром-стійкою. На голову наділа капот (капелюшок у вигляді глибокої корзинки із зав’язками) з атласу в тон спенсеро. Головний убір прикрашали червонуваті дрібні квіти. На ноги леді взула шкіряні світлі шкіряні туфлі. На її вухах красувалися акуратні сережки-перлинки.

         Аліса сказала батькам, що хоче прогулятися, а заодно і зайде в улюблену кондитерську. З нею поїхала Ліна, щоб не викликати підозр. Служку свою вона висадила в центрі, запевнивши, що все буде добре. Домовилися дівчата зустрітись через 2 години на тому ж місці (міс Вайнроуз ніколи не була на побаченнях, але їй здалося, що цього часу буде цілком достатньо).

         Ботанічний сад в Елрусці був площею 330 акрів і вважався одним із найбільших на півдні. Розташовувався він у старій частині міста поруч із лікарнею й корпусом гуманітарного університету. У саду регулярно проводилися різні наукові дослідження і росли багато екзотичних рослин. Місце було досить популярним серед дворянства, але так як сад був великий, то міг гарантувати відвідувачам  сяку-таку приватність.

         Карета запинилася біля входу, огородженого великою брамою із скульптурами двох левів на верхівці. Еванс Бранс вже чекав на неї. Він виявився привабливим молодиком із темно-русим волоссям, стрункою статурою і добрими очима сірими очима. Поводився галантно і трошки стримано. Подумки Аліса відмітила його пунктуальність — самій панянці геть не подобалося, коли хтось запізнювався.

         Перекинувшись звичними привітаннями, містер Бранс заплатив за квитки і вони вирушили на прогулянку.

         Ботанічний сад являв собою величезну територію із різноманітними алеями, фонтанами і поодинокими лавочками. Людей було досить багато, але вони швидко розбрелися хто куди. Аліса знала, що хоч тут представлено чимало рослин, проте найбільше відвідувачів буде, коли зацвіте магнолія у липні.

         Вони прогулювалися алеями, розглядаючи іриси фіолетового, жовтого, рожевого, білого і червоного кольорів. Споглядали кораловими й ніжно-рожевими півоніями, пишними кущами астильби, запашним жасмином. Деякий час йшли мовчки, насолоджуючись рослинами, вдихаючи їх солодкуватий аромат. Алісі дуже хотілося дізнатися, чому містер Бранс вирішив розглядати її як потенційну партнерку для шлюбу, проте прямо спитати дівчина не наважувалася. Зрештою мовчання перервав містер Еванс:

— Міс Вайнроуз, я впевнений, що вам дуже хочеться дізнатися, чому ж ми нині зустрілися. Запевняю вас, що відповім на ваші запитання згодом, а зараз давайте насолодимося прогулянкою і приємною компанією одне одного.

         Аліса усміхнулася. Невеличке напруження, що було до того спало. «Гадаю, що він не збочень, — подумала панянка, — хіба що у них теж бувають такі милі ямочки на обличчі, коли вони усміхаються».

         Вони насолоджувалися прогулянкою. Містер Бранс виявися чудовим співрозмовником. Виявилося, що між ними досить багато спільного: обоє не люблять дивитися трагедії  в театрі, полюблять читати й із задоволенням досліджують різні культури. До того ж, чоловік досить добре розбирався у ботаніці і багато розповідав про рослини, які вони зустрічали. У нього було непогане почуття гумору (Аліса сміялася із багатьох жартів). Ні, її серце не тріпотіло і шкіра не вкривалася сиротами. Дівчина відмітила, що поруч із ним їй цікаво і комфортно.

         Находившись, вони виріши сісти на лавочку у саду троянд. Повітря було свіже після дощу, сонечко лагідно світило, а різнобарвні квіти радували око.

— Чому ви хочете зі мною одружитися, містере Бранс?

— Що ж… Я не дуже зацікавлений у шлюбі, а мої родичі так хочуть побачити мене біля вівтаря і активно мені про це говорять.

— Це я розумію, але кохання є необов’язковою умовою наш час. Невже не знайшлося більше претенденток?

— Претендентки і справді є. Проте…небагато погодяться із умовами цього шлюбу.

— А вони якісь специфічні? — запитала Аліса. Вона намагалася надати своєму голосі веселості, але не змогла повністю приховати своє напруження.