Розділ 7

— Отже. Ти погодилась? — запитала Елізабет Рамстед — круглолица дівчина із рум’яними щоками, зеленими очима у яких можна побачити веселі іскорки і хвилястим рудим волоссям. Одягнена в рожеву муслінову сукню, прикрашену мереживом у тон, сережки із діамантами і перлинами, вона нагадувала богиню із давніх міфів.

— Так, — відповіла Аліса, зітхнула  і взяла  до рук чашку з чаєм, — Вранці я надіслала листа міс Бранс із згодою.  

— Але у тебе є й інші кандидати? — запитала Тіана Лаґерфльоф  — висока й худорлява леді із смуглою шкірою, великими карими очима і довгим чорним волоссям, яке вільно спадало на плечі. Її сукня ванільного кольору неабияк їй личила, а невеличкі  рукавички  додавали елегантності.

— О так, аж двоє.

— Не аж  двоє, а лише двоє! — насупилася Елізабет і підсунула до себе ближче креманку із панакотою.

         Дівчата сиділи в альтанці у саду віконта Вайнгроуза і насолоджувалися десертами, ароматним чаєм та компанією одна одної. Було хмарно. У повітрі витала характерна парнота, сповіщаючи, що вечером таки буде дощ.

— І хто ж це? — запитала Тіана, вкусивши шоколадне печиво.

— Джон Гакслі і Пітер Іствуд, — сказала Аліса, якай сама, за прикладом своїх подруг, смакувала кусочком тортика із бісквітними коржами  та ніжним вершковим кремом із кусочками полуниці.

— Ха, одного ти ніколи в очі не бачила, а другий …Там і говорити нема про що! — емоційно вигукнула Елізабет, нахмуривши брови.

— Та яка різниця як він виглядає, — мовила байдуже Аліса, знизуючи плечима, — до того ж, його бачила маркіза Веслі.

— Маркіза Веслі завжди говорить про інших лише хороше, — сказала міс Лаґерфльоф . — Гадаю, вона не найнадійніше джерело, люба.

— Таки так, — погодилася Аліса, зробивши коток чаю  із квітами персика, — але що ще мені залишалося робити? Звісно, можна піти до матінки, але тоді мені б дихнути не дали, а вели  натомість на чергове побачення. Чекати на мисливські змагання, як смертник на свою кару, теж не вихід, бо після них батьки питатимуть про потенційного нареченого. І я навряд чи зможу сказати, що мені ніхто не приглянувся.

— Невже тобі зовсім ніхто не подобається? — запитала Тіана.

— Та ні, аніскілечки.

— У цьому і проблема! Ти не ходиш на побачення, відхиляєш залицяння, не вступаєш в стосунки. А тепер ще й мусиш обирати із двох не найкращих кандидатів, — сказала міс Рамстед.

— Є ще містер Бранс, — поправила її Тіана. — Проте я погоджуюся із Елізабет.

— Просто на вас не тиснуть ваші батьки. І я не зовсім відмовляю… На балах я танцюю, тому… Ах, ну що такого прекрасного у побаченнях, романах і іншій романтичній нісенітниці! Кожну з нас  і так чекає однакова доля — заміжжя і народження дітей.

— Нас дійсно це чекає, — погодилася Елізабет, — але стосунки мають свої переваги.

— І які ж? — запитала Аліса, вигнувши брову.

         Міс Рамстед закотила очі, а тоді промовила:

— Емоційний і фізичний контакт. І не дивись на мене так! Побачення і таємні зустрічі, взаємні подарунки — це дуже приємно. Твоє серце тріпоче, коли ти дивишся на того, хто тобі подобається, а шкіра вкривається сиротами. Ти хочеш з ним розмовляти, торкатися його. Колись ти закохаєшся і зрозумієш як це, коли одна людина стає твоїм маленьким світом. Це прекрасний досвід, який — буду відверта — я би ні на що не проміняла!

— Ага, а потім кохання мине, наче листя, що  опадає восени. У нас будуть діти. Мій чоловік заведе коханку, а мені таке — зась. Він житиме у своє задоволення, а я буду нещасна. Ні, такого не хочу.

— Чому ти думаєш, що у тебе буде так? — запитала Тіана. — Он, містер Вайнроуз не зраджує своїй дружині.

— Це так, не зраджує. Ну або майстерно про це приховує, — спокійно сказала Аліса, — але мої батьки і не закохані. Я знаю, що є пари із щасливим шлюбом, чиє кохання перемогло усі перешкоди, проте мені таке не підходить. Я просто … просто не хочу, щоб моєму серцю не було боляче.

         Після слів міс Вайнроуз повисла мовчанка, яку ніхто не наважувався перервати. Атмосфера   за столом стала напруженішою. Зрештою Елізабет не витримала і запитала:

— То що ти знаєш про Еванса Бранса?

— Не так багато, — в цю мить Аліса була дуже рада, що подруга змінила тему в інше русло, розрядивши таким рішенням атмосферу, — знаю те, що й усі: другий графський син, красивий, розумний і надзвичайно талановитий.

— І сестра шукає йому партнерку, з якою він би одружився, бо містер Бранс не дуже зацікавлений у шлюбі, так? — запитала міс Рамстед, примруживши очима.

— Так, я казала вам про це раніше, — кивнула Аліса.

— І тебе це не насторожило? — запитала Тіана, пильно дивлячись на свою світловолосу подругу.

— Мене це зацікавило, — повільно промовила Аліса, — а чому мало насторожити? Що з ним не так?

         Тіана та Елізабет переглянулася і остання сказала:

— З ним усе так. У цьому і проблема. Нащо розумному, багатому, привабливому чоловіку, який наче не має ніяких проблем у спілкуванні, шукати наречену? Так, ти казала, що він не зацікавлений у шлюбі, проте хіба для одруження в наш час обов’язкове кохання? Є дуже багато прикладів договірних стосунків. Дівчата самі б у чергу ставали, якби Еванс Бранс сам їм запропонував заміжжя без почуттів. То чому він звертається за допомогою до своєї сестри?