Розділ 6

 Вони зайшли у простору вітальню з ліловими шпалерами, мармуровим каміном, прикрашеним геометричним орнаментом, фіалковими шторами, арковими вікнами  і відкритими дверми на балкон. У повітрі витав аромат ірисів, чувся спів пташок і гудіння бджіл.

 Панянки сіли на невеличкі бузкові диванчики, що стояли один навпроти одного.

 Слуги подали чай, а міс Бранс не поспішала говорити. Алісу ж діймала нетерплячка, проте вона не наважувалася почати розмову першою. Зрештою це ж її запросили. І що їй взагалі можуть запропонувати? Вони не були подругами, а радше просто знайомими. Бачилися на світських заходах, часом Інґрет запрошувала її на свої чаювання, а міс Вайнроуз завжди приходила.

 Відпивши ковток чаю, міс Бранс легенько посміхнулася, а тоді сказала:

— Отже, ви шукаєте нареченого міс Вайнроуз.

 Аліса раділа, що не пила в той момент. Її обличчя виражало настільки щире здивування, що  Інґрет не витримала і трошки хихикнула, але швидко опанувала себе:

— Не дивуйтеся так. Це ж не секрет, що на моїх чаюваннях благородні леді дізнаються і обговорюють більшість новин, про які, буває, невідомо або відомо мало. Зрештою я теж отримую від цього задоволення. Життя аристократки, часом, буває досить нудним, а мої чаювання його урізноманітнюють, розумієте?

— Цілком. Ви ж тому хоче зробити мені якусь пропозицію, так?

 Інґрет знову посміхнулася, блиснувши своїми рівними і білими зубами:

— Так, можу запропонувати одну кандидатуру на шлюб. Не спішіть відмовлятись. Ви ж так важно слухали нині новини про холостяків не просто з цікавості.

 Аліса зробила ковток ароматного напою, відчуваючи смак чорного чаю і молока.

— Маєте рацію. Я дійсно дуже … уважно слухала те на що, зазвичай, увагу не звертаю.

— У такій справі різноманітність лише на користь.

— Міс Бранс, я вдячна вам насправді, що новину про моє … ем можливе майбутнє одруження не дізналися на сьогоднішньому чаюванні. Проте, як ви знаєте, хоча мене дійсно попросили … задуматись про шлюб і почати шукати кандидата, я все одно в заміжжі не надто зацікавлене.

— О, я це знаю, саме тому і вважаю, що можу запропонувати вам ідеального партнера.

— Невже? І хто ж це? — тепер у голосі Аліси вчувалася чиста цікавість.

— Еванс Бранс, мій молодший брат.

 Якусь мить міс Вайнроуз сиділа нерухомо і намагалася перетравити почуту інформацію. Про Еванса Бранс вона, звісно, чула. Він був третім із дітей Крістіана Бранса, з дитинства мав магічні здібності і у 14 років поступ до Магічної  Академії, яку закінчив екстерном у 17 років. Зараз йому 24 і він працює магом у Магічній вежі. Еванс Бранс — молодий, розумний і красивий молодик (якщо вірити чуткам) із багатою сім’ї, котрий може зробити пропозицію будь-якій благородній леді. Аліса могла б побитися об заклад, що не було жодної сім’ї на всьому півдні, яка б йому відмовила. То чому його сестра зараз … сватає його? Та ще й тій, що сказала, що не зацікавлена в шлюбі.

—  І чому ж ви хочете мені  допомогти, міс Бранс?

— —  Я просто піклуюся про свого молодшого брата. На нього тисне сім’я із одруженням, а він… теж не дуже зацікавлений у шлюбі, тому я і вважаю, що вони підходите одне одному. Міс Вайнроуз, не спішіть відмовлятись від цієї пропозиції. Краще підіть з Евансом на одне побачення. Так ви зможете задовольнити власну цікавість і розглянути потенційного супутника по життю.

 Аліса мовчала деякий час, обдумуючи власну відповідь. Пропозиція з побаченням виглядала дуже заманливою. Найбільше подобалося те, що зустріч з містером Брансом ні до чого не зобов’язувала. Може це і є її шанс?

— Мені потрібно трохи часу, щоб дати відповідь остаточно, — відповіла міс Вайнроуз встаючи.

— О так, звісно. Я вас не хотіла квапити, просто кажу, що мій брат — найкращий варіант із усіх можливих, — сказала міс Бранс і посміхнулася.

 Панянки вийшли з маєтку і пішли разом до воріт. Карета міс Вайнроуз уже чекала на неї.

— Дякую, що завітали на моє чаювання. Щиро надіюся, що ви не раз відвідаєте наш скромний маєток.

— Це вам дякую за запрошення і вельми… цікаву пропозицію, міс Бранс, — відповіла Аліса і сіла в карету.

 На цей раз вона не звертала увагу ні на погоду, ні на мальовничі вулички, ні на спів пташок і стукіт копит об бруківку, який так заспокоював раніше. Аліса Вайнроуз  сиділа повністю занурена у власні думки. Відповідь дівчина ще не написала, але вже десь всередині знала, що погодиться.