Розділ 3

    Аліса проживала день на автоматі, хоча і поводилася спокійно та виважено. Покликала Ліну. Переодягнулася, бо ж згідно етикету аристократка мусить змінювати  наряд не менше п’яти-шести разів за день. Вважалося, що благородна леді має мати сукні на всі випадки життя: для дому, сніданку, обіду і вечері; для прогулянки в саду чи у місті; для верхової їзди, походу по крамницях і зустрічі гостей; для  відвідування церкви, балів, похоронів і весіль. Це було не дуже зручно і Алісу подібна необхідність дратувала раніше, але того спекотного червневого дня вона демонструвала неабияку терплячість. Почасти це через думки, котрі ніяк не давали їй спокою, хоча вона і намагалася робити вигляд ніби її це аніскілечки не хвилює.

       Ось вона одягає свою рожеву сукню із невеличкими вишитими трояндочками. Ось приходить міс Бовард, знімає мірки. Вони говорять про щось і навіть трохи сміються. Правда якби Алісу попросили переказати розмову, то вона б не змогла цього зробити.

       Ось дівчина сидить на диванчику і вишиває крокуси чи гладіолуси, а поруч лежить Бенедикт. На невеличкому столику стоїть улюблений чай і фрукти. Із відкритих дверей на балкон дує легенький вітерець. Здається навіть у кімнату залетіла бджола.

      Ось Аліса сидить на вечері, раз-за-разом дивлячись на годинник. Час тягнеться повільною мухою. Апетиту нема зовсім.Дівчина поколупала виделкою овочевий салат з рибою. До інших страв навіть не доторкнулася.Свій улюблений десерт теж оминула увагою, хоча і знала, що мати зумисне розпорядилася, щоб його подали. В якийсь інший вечір Аліса би зраділа, що бодай на трохи, але дієту таки відмінили, проте не нині.

     Після вечері міс Вайнроуз намагалася читати, але у неї нічого не виходило. Так важко зосередитися на словах, скласти їх у речення, коли подумки перебуваєш далеко!

    Вечірня ванна теж  не приносила бажаного задоволення і заспокоєння. Ні улюблене трояндове мило, ні фіалковий шампунь, ні запашні олії не могли втихомирити розбурхану аристократичну душу.

      Найбільшим випробуванням стала ця ніч. Дівчина крутилася з боку на бік, намагалася заснути, але все марно. Вона  відмахувалася  від тривожних думок, що нагадували їй комарів. Заспокоювала себе, переконувала, що батько точно її послухає і зрозуміє, бо ж він так її любить. Аліса ж не казатиме, що шлюбу взагалі не хоче (а таки не хоче, не викликає у неї весілля ніяких приємних почуттів). Просто попросить відкласти заміжжя на роки 3. Можна буде і освіту в університеті здобути  Хіба ж багато вона просить? Їй тоді буде лише 25. Он, дочка маркіза Вінслоу вийшла заміж у 27 років за дракона. Правда конкретно її долю Алісі повторювати не хотілося. Хоч в Норійському королівстві розлучення подружньої пари неможливе, але люди бодай живуть менше!  Одружившись з драконом вдовою точно не станеш, та й весільну церемонію треба буде проводити за їхніми традиціями. Ні, нехай вищі сили вбережуть її від такого щастя.

     Цілу ніч дівчина промучилася в ліжку, тому на ранок була невиспана і зла, але свого невдоволення не показала. Аліса намагалася поводити себе буденно, ніби нічого не сталося. І їй це хоч трохи, але вдалося: прокинувшись вона прийняла ванну, одягнулася в легку муслінову бузкову сукню. Ліна допомогла їй заплести коси у високу зачіску, прикрасити її стрічками фіалкового кольору. Міс Вайнроуз навіть зробила те, що не дуже любила — нанесла ледь помітний макіяж, підкресливши очі, акуратні губи, невеличкий носик і білу шкіру.

     Сніданок пройшов у невимушеній атмосфері. Дівчині вдавалося жартувати і розмовляти ні про що. Місис Вайнроуз трохи відлягло від серця. Жінка подумала, що її донька нарешті опам’яталася, стала зрілою і готова до шлюбу.

    Поснідавши, Аліса пішла в бібліотеку, де успішно просиділа весь день, зачитуючись книжками. І навіть роман про Вільгельма-м’ясника дівчина прочитала, бо ж не пропадати добру! Та й раз матінка його не конфіскувала, то можна і не ховатись. Ліна лише приносила поїсти своїй панянці. А ще Бенедикт заходив кілька разів, щоб скласти компанію своїй господарці.

     В Аліси вийшло розслабитися і на кілька годин забути про свою проблему. Проте її переживання повернулися ввечері,  коли містер Вайнроуз повернувся додому.

     Вечеря пройшла в  спокійній і теплій атмосфері. На жаль, глава сімейства не так часто проводив час із своєю сім’єю, тому такі миті були особливо цінними . Починати розмову про шлюб дівчина не наважувалася, знала, що зараз не найкращий момент. До батька варто підійти пізніше, коли він сидить перед сном у своєму кабінеті. Кожного разу коли він прихидоить додому, то йому  необхідні десь пів години провести наодинці з собою. Це допомагає містеру Вайнроузу, щоб відпочити і відновити сили перед новим днем. Всі домашні знали про це і старалися зайвий раз віконта не турбувати. Залишилося зачекати якихось дві години, які здавалися Алісі найдовшими в житті.

   І ось вона стоїть біля кабінету, тримаючи у руках піднос із чаєм, хвилюється  і відчуває  себе маленькою дівчинкою, що приходила  до батька в дитинстві. Аліса ще раз глибоко вдихнула і повільно видихнула, поправила своє синє домашнє плаття і постукала в двері. Відповідь не забарилася і невдовзі дівчина стояла вже у батьковому кабінеті.

    Кабінет являв собою кімнату із одним великим вікном навпроти дверей і стінами, уздовж яких стояли високі книжкові дубові стелажі. Праворуч від входу розташувався камін, а над ним висів сімейний портрет родини Вайнроуз. Підлогу прикрашав зелений килим, який віконту привезли із острова Меридії, де живуть русалки.