Розділ 1

    Червень того року був найспекотнішим за останні двадцять років. На небі не було жодної хмаринки, а дощ не падав вже десятий день поспіль! Аліса Вайнроуз сиділа на підвіконні мансарди і читала книгу. Мансарда являла собою невеличке приміщення з дерев’яною підлогою, білими стінами і великими — на диво — вікнами. По всьому горищі стояли старі меблі, розставлені абияк. Деякі з них були покриті старими тканинами, скатертинами і шторами.

  Аліса сиділа рівно, відчуваючи як її потилиця вкривається маленькими капельками поту. Волосся кольору достиглої пшениці було зібране у високу зачіску, але це не допомагало. На дівчині красувалася бавовняна нижня сукенка  з глибоким декольте, яка не передбачала наявність корсету. І навіть холдик — магічний предмет, який використовувався для охолодження приміщення — не зміг позбавити спеки цю норійську  леді. Проте цікавий текст і можливість читати наодинці приносили таке неймовірне задоволення міс Вайнроуз, що панянка воліла б терпіти подібні прикрощі. Розуміння того, що її матінка навіть не здогадується у якому ж вигляді читає її донька, викликало в Аліси почуття втіхи.

   На невеличкій старій тумбі, що притулися біля вікна, стояла миска із печивом і склянкою молока. Ще одна заборона, яку молода  аристократка з радістю порушила. До мисливських змагань лишилося тижнів дев’ять, а отже дівчину були посадили на дієту, щоб демонструвати вищому світові свою тонку талію.

    Аліса піднесла до рота улюблений смаколик і вкусила, відчуваючи на язиці смак шоколадних крихт, пісочного тіста і дещицю ванільного цукру. Боже, яка ж смакота! В такі моменти дівчина зі всією щирістю насолоджувалася життям. Звісно, що вихованій благородній леді така поведінка зовсім не личить, але ж усі мають свої слабкості, правда? От і в неї вони були.  Міс Вайнроуз, будучи донькою віконта, отримала якісну освіту і володіла хорошими манерами, але доля також нагородила її любов’ю до трилерів, детективів, газет із різним кримінальним чтивом. Сьогодні Аліса зі швидкістю світла поглинала історію про Вільгельма-м’ясника, який встиг за своє коротке життя зґвалтувати п’ять жінок. Сталося це в Едемі, столиці Норійського королівства, і мало неабиякий резонанс у тогочасному суспільстві. Ще б пак! У місті, яке кишить магами був справжнісінький маніяк! Не дивно, що навіть коли пройшло більше століття з дня винесення вироку Вільгельму-м’яснику, про нього досі ходили легенди. Один письменник, що був простолюдином навіть написав про злочинця книгу, приправивши деталі цієї історії своїми вигадками.

    Звісно, що таке чтиво зовсім не пасувало читати аристократам. Якби про це дізналася її матінка, то б дівчина отримала на горіхи, а всю «заборонену» літературу було б конфісковано. Однак Аліса сиділа на горищі хіба що в компанії Бенедикта — її кота із синіми мудрими очима і білою шерстю, котрий розлігся на  старому салатовому дивані праворуч від дверей.

    Все ж таки усім людям притаманні слабкості. Проте навіщо відмовляти собі у задоволенні, коли життя  людини і  так досить коротке. А життя незаміжньої леді нагадує долю метелика-одноденки. Правда замість смерті слугував шлюб. Вимоги в  норійському суспільстві до одруженої жінки були сурові: хороші дружини мусили дбати про добробут в сімейному маєтку, родити багато дітей і влаштовувати різні світські прийоми. Подружжю заборонено було розлучатися. І навіть, якщо чоловік завів коханку, то жінка мала це спокійно приймати, а на чаюваннях їй би ще і кістки перемили, бо ж що вона такого зробила, що він знайшов когось на стороні? А одяг у заміжніх дам який? Аліса щиро ненавиділа ті сукні із закритими рукавами навіть влітку, коміром під горло,корсетом і криноліном. Ще й носити потрібно було стримані відтінки, щоб  не спокусити якогось чоловіка або юнака своїм виглядом ! Ні, міс Вайнроуз  ніколи би не проміняла добровільно свої плаття пастельних відтінків у стилі ампір, відсутність корсету, квадратне декольте і рукави-ліхтарики. До того ж незаміжнім дозволялося танцювати з різними партнерами безліч разів аж до ранку і навчатися в університеті. Ну хіба можна від такого відмовитися, нехай дівчина студенткою ще не стала. Поки не стала. Вона щиро вірила, що їй вдасться таки вмовити батька.    

        У двері постукали. Аліса зітхнула, розуміючи, що відпочинок завершився, і неохоче промовила:

— Заходьте!

         Двері відчинилися і у мансарду зайшла Ліна, її особиста служниця. Вона була невеличкого зросту, з кирпатим носом, заплетеним в дві тугі кіски волоссям, сірими очима і ластовинням на обличчі. 

— Моя пані, — тихо промовила Ліна, — вам варто повертатися у свої покої. Скоро приїде модистка і місис Вайнроуз обов’язково покличе вас, тому краще піти зараз.

— Гаразд, — сказала Аліса не без досади в голосі, встаючи з підвіконня. Книгу вона так і не встигла дочитати повністю.

— Моя пані, чи можу я поцікавитися чому ж ви роздягнені?

— Ну… не зовсім я і роздягнута, — буркнула леді, але побачивши вираз обличчя служниці, зразу ж додала: — Ой, Ліно, ну хіба ти не бачиш яка зараз спека? Як би я читала у сукні, то вже б перетворилася на тале желе! Краще допоможи мені одягнутися.

       Ліна взяла блакитну муслінову сукню, яка лежала на великому і старому протертому салатовому кріслі, яке розташувалося ліворуч від вікна, й підійшла до міс Вайнроуз. Попри не легкий характер своєї пані, дівчина щиро її любила і бажала лише щастя. Кожного ранку вона молилася богам, щоб вони послали їй хорошого чоловіка. А що зверталася до богів щиро, то  мала тверду впевненість, що так воно і буде ! 

  — Тепер бери ось тарілку, а книгу я візьму сама. Бенедикте, годі лежати. — Аліса взяла книгу і пильно подивилася на кота. Останній поглянув на свою господарку,  спритно скочив з дивану, м’якнув й поважно пішов до дверей.