14.1

2 січня

Якби хтось мені сказав півроку тому, що я прокинусь на свій день народження в ліжку з хлопцем, від якого просто голова йде обертом у Венеції, то я б розсміялась. А тепер ось намагаюсь не ворушитися, щоб не розбудити Марка. Це уже стає приємною звичкою розглядати юнака, але він такий гарний, коли не хмуриться. Легенько провожу по його щоці, а він ловить мою руку. Ну от так завжди. Не міг хоча б прикинутися сплячим красенем?

- З днем народження, соколятко.

Від цього прізвиська розтягуюсь у посмішці, так колись мене називала мама. Але йому це знати не обов`язково.

Замість відповіді просто цілую його в шрам над верхньою губою. 

- Які у нас плани?

Він хитро щуриться.

- Хочу відвезти тебе в одне особливе місце. 

Важко навіть самій собі зізнаватися, але для мене будь-яке місце поряд з ним особливе. Але Марк про це ніколи не дізнається, а то ще буде потім ходити, як павич, задираючи носа.

Ми швидко збираємося та їдемо у невідомому для мене направленні. 

Коли збігає близько двух годин я все-таки потроху розумію, що задумав цей герой-коханець.

Верона.

Ну чи він не чудо? Чи могла б я розгледіти в цьому трохи похмурому чоловіку романтика? Та хіба ви смієтесь. Ніколи.

Але бачити його намагання розіграти шекспірівську сцену під балконом Джульєтти було безцінно. 

- Ти навіть не усвідомлюєш наскільки унікальна. Кожного разу, коли бачу тебе, то серце на мить зупиняється. Я не вмію красиво говорити, але дуже хочеться знайти правильні слова. Коли я тебе вперше зустрів, то мені до смішного стало цікаво дивитися в твої розгублені очі. Ти була така збентежена, але що на диво зовсім не розгнівана. Соня, твої емоці не піддаються логіці. Я так інколи боюся заплямувати твій чистий образ своєю грубістю, але одночасно не розумію, як далі йти без тебе. Така тендітна, але поряд з цим безумовно сильна дівчина. Коли Тата сказала про твої заручини, я збагнув, що просто не можу залишити все йти таким чином. Мені стало не по собі, коли увявив, що ти можеш бути щасливою поряд з іншим чоловіком. Треба було упевнитися, що все це не фарс. Бо в противному випадку, я б припинив свої посягання. Але коли все-таки ситуація трохи прояснилася, то мені відлягло від серця. Тепер у тебе немає жодного шансу, мишко.

Я не знала, як реагувати. Тіло пробивало легке тремтіння. Сльози грозилися пролитися. Я потягнулася до Марка, щоб зазирнути в його щирі очі.

- Я кохаю тебе.

Замість тисячі слів.