Дві останні безсонні ночі залягли темними тінями під очима. Мені треба було б піклуватися про свій емоційний і психологічний стан, бо наслідки зазвичай руйнівні.
Ще перші півні не співали, а я вже не сплю. До сих пір не відповіла на жодне з повідомлень чи дзвінків Тати і Марка. Знаю, що це зовсім по-дитячому, але не можу просто їх втягувати в це, а брехати поза моїми принципами.
Як тільки час дозволяє, мчусь до батька. Навіть без стуку вриваюсь, байдуже, що це його може роздраконити.
- Треба поговорити.
- Тебе, що вовки виховували. Де манери, Софіє? Я зайнятий, пізніше зайдеш, коли сам покличу.
Не цього разу.
- Хто мене виховував? Та ніхто! Я ж, ніби той реп`ях чіпляюсь до всіх, а потім від мене кожного разу позбавляються. Колючки людей, бачиш, дратують.
Гірко. У роті, ніби полин, але не відступаюсь.
- Як то воно жити сиротою при живому батьку..
Ніякої реакції. А я вже ледь стримую розчарування та розпач.
- Покинь кабінет негайно.
Страшно, але не можу втратити останній шанс достукатися до батька.
- Густав - гей.
Ретельно слідкую за реакцією свого родича. Холодна маска.
- Це не має значення. Ви одружитеся.
- Не вже ти зможеш так вчинити з своєю дитиною?
- А кілька хвилин тому ти називала себе сиротою. Розмова завершена. І якщо надумаєш чинити дурниці, пацан постраждає.
- Про що ти говориш?
- Не треба водити нікого за ніс. Ти ж не думала, що я залишу тебе без нагляду? Ніхто не примушує народжувати дітей Густаву поки що. На сьогоднішній день достатньо штампу в паспорті. У тебе повна свобода, можеш займатися музикою, зустрічатися з іншими хлопцями. Але формальність повинна бути виконана. А тепер ти вільна.
З ним не домовишся.
Вхідний виклик від Марка. Відхиляю, а потім і взагалі блокую його номер. Батько складає реальну загрозу хлопцю. Може Марк і супер крутий, але у мого татка руки довгі.
Може взагалі викинути сімку? Нє, поки не буду робити різких рухів. День народження 2 січня. Зовсім трохи часу залишається, але, можливо, Густав допоможе. Навряд його самому треба це весілля.
Хапаюсь за останню соломинку.