12.1

Стокгольм. Одинадцята вчора. Мене зустрічає батьків водій. Мило. Це уже якась традиція. Татко надто зайнятий для таких речей, у нього ж режим /

Ми направляємось в "наш дім". Бридко усвідомлювати, що там на мене чекає порожня кімната. У Швеції почуваюся привидом. Насправді, у мене тут єдина знайома, Арна, і то через те, що ми разом навчалися в Бостоні. 

Коли заходжу в приміщення, то розумію - батька сьогодні не побачу. Я не дуже то і горю бажанням, але все одна стає сумно і самотньо на душі. Такі формальні візити вже порядком набридли.

Переодягаюсь і падаю замерто на своє ліжко. У голові жодної думки, а це вірний знак, що сьогодні я буду спати кріпко. 

Зранку мене будить невідома жінка. Мабуть, саме вона тримає цей замок у порядку. Анна повідомляє, що батько чекає на мене у кабінеті відразу після сніданку. 

Кусок в горло не лізе, але поспішити теж не хочу. До останнього відтягую важку розмову.

- Добрий ранок, Софіє. Сподіваюсь ти добре виспалася.

- Дякую, все гаразд.

Опускаю очі, щоб не бачити його холодний застиглий образ. 

- Твій візит цього року особливий.

- Що ти маєш на увазі?

Батьку явно не сподобалось, що я його перебила.

- Софіє, ти уже сформована доросла особистість. Через два дні тобі виповнюється 21 рік, тому я вважаю, що прийшов час задуматися про створення нового осередка суспільства, себто сім`ї.

Сказати, що я була в шоці - це нічого не сказати. 

- У мене навіть хлопця немає поки що, то про яку сім`ю ти говориш?

- Справа уже вирішена, сьогодні ми вечеряємо з твоїм майбутнім чоловіком. Церемонія одруження призначена на день твого народження. І, будь ласка, приведи себе в порядок, Густав з дуже авторитетної родини. А тепер ти вільна, Маркус заїде о шостій.

Маркус, Густав? Піднімаючись нагору, я ніяк не могла збагнути, що відбувається. Світ здається перевернувся догори дригом. Батько однією фразою вирішив прекреслити усе моє життя.

Теж мені Яросла Мудруй, мабуть, роль тестя Європи йому все-таки припала до смаку. 

Я з великими потугами намагалася стримати підступні сльози, які так і вадилися пролитися. Ненавиджу.

Хіба у двадцять першому столітті так буває? 

Залишок часу до славнозвісного прийому я провела за роздумами, як втікти з-під вінця, не зламавши при цьому ноги.

Маркус - водій, був до біса пунктуальний. 

За столиком у ресторані на мене вже чекали. Білявий юнак підвівся та допоміг мені влаштуватися. Густав. Я знаю, що, мабуть, він теж був заручником ситації. Але уже заочно відчувала до хлопця неприязнь.

Його батько, щось говорив, а я, ніби парцелянова лялька застигла і не могла відкараскатися від почуття заціпеніння. Треба щось сказати, треба припинити це знущання. Як в тумані пройшов вечір, я мовчала. Густав теж не відрізнявся балакучістю, лише на шведській видавав якісь гостроти, наші батьки супилися у відповідь, а я нічого не розуміла.

Уже в цьому проклятому домі емоції все-таки знесли мені дах. Тіло здригалося від нервового тремору. Хотілося вити від безвиході. Як він міг так зі мною вчинити.

На екрані телефону висвітилися пропущені виклики від Тати і Марка. Наміру відкривати їм цю бридоту, яку на мене вилив рідний батько, явно не було. 

Я вирішила написати дівчинці з мого американського класу і запросити розвіятися. Якщо зараз  не поговорю з живою людиною, то піду битися об стінку головою.

На щастя, Арна була зовсім не проти погуляти. Ми домовилися зустрітися в якомусь місцевому клубі. 

Татку це б не сподобалося, але тепер мені було глибоко начхати на його думку.