12 глава

Ранок почався з того, що необхідно було хутко збирати валізу та бігти до ветеринара. Проні треба зробити щеплення та купити краплі від бліх. Коли з усіми нагальними справами було завершено. І моя маленька дівчинка уже мала новенький нашийник. Поставало інше питання, куди подіти Проню. Вибір залишався невеликий - Тата

- Привіт!

- Ти ще не поїхала, тебе провести?

- Нє, тут така справа..

- Цікаво.

- Нічого особливо, ти не могла посидіти пару днів з Пронею Прокопівною.

- З ким??

- У мене з'явилася маленька киця.

- Коли ти встигла вже?!

- Я випадково.

- Мда..все одно нічого не вийде, ти ж знаєш, я живу на квартирі, а хазяйка не переживе такого щастя.

- І що робити, у мене нема необхідних довідок, що забрати її з собою.

- У тебе якась надзвичайна якість створювати проблему на пустому місці.

- Слідкуй, будь ласка, за язиком. Проня - не порожнє місце.

- Взагалі-то я мала на увазі напрягти твого нового друга.

- Не зрозуміла.

- Ну і тормоз, попроси Марка. Все одна більше у тебе близьких знайомих нема.

На жаль, це правда. Але я не хотіла до нього звертатися.

- І як це буде виглядати. Я весь тиждень його уникала, а тепер припрусь з таким дивним проханням. Так?

- Ну а хто тобі лікар. Все досить, у мене нема часу. Потім докладеш обстановку.

Дівчина кинула слухавку. Я превела очі на задоволену Проню, яка звернулась клубочком у мене на колінах. Подзвонити чи приїхати? Зупинилась на останньому, так у нього буде менше шансів відкрутитися. А якщо Марка нема вдома? Ну значить перевіримо. Я зібрала нехитрі нові пожитки моєї киці, все тільки найнеобхідніше на кілька днів та викликала таксі.

Уже біля дверей до квартири хлопця, мене почали мучити докори сумління, але незадоволене шкряботіння Проні, нагадало мету цього візиту. Ну вперед.

Натискаю кнопку дзвінку. Чую важкі кроки. Серце калатає несамовито, але тепер я відповідаю не тільки за себе, тому не роблю спроб втечі.

- Соня?

Здивований та заспаний хлопець пропускає мене всередину. Він взагалі має поняття одягати футболку? І чого він спить о четвертій годині вечора?

- Вибач, що так вриваюсь.

- Що сталося? Раніше я не помічав за тобою проявів такої уваги.

Ну а як же. 

- Мені прикро просити, але..

- Скільки можна бубніти і що це у тебе?

Я не вигадала нічого ліпшого, ніж просто представити Проню.

- Їй треба дім на кілька днів.

Марк задумливо потер підборіддя.

- То як кажеш звати цього малого?

- Це дівчинка, Проня.

- Проня Прокопівна?

Я лише зніяковіло посміхнулась.

- Гаразд, але маю одну умову.

Знала ж, що не обійдеться без чогось такого.

- Валяй.

- Будеш винна мені бажання, але я його назву після твого повернення з Швеції.

От тобі й раз, запам`ятав. Але я начебто не казала, куди саме направляюсь. Дивно.

- Мені варто хвилюватися?

-  Безперечно.

- Пф. Якщо будуть якісь проблеми, то ось номер телефону Тати. Це моя подружка. А зараз я маю бігти, скоро виліт.

- Так матусю. 

Я швиденько притулилася до моєї шерстяної грудочки і вже збиралася покинути квартиру, коли Марк перехопив мене та залишив ніжний поцілунок на губах. 

- Щасливої дороги.

Марк весело засміявся від мого ступору, а потім ущипнув за носа.

- Думай про мене.

Після цього я, ніби ошпарена вилетіла з квартири. Навряд чи зможу його тепер викинути з голови.