10 глава

Цим ранком я воскресла. 

Стоп.

 Який сьогодні день тижня?

Розумова активність давалась з великими потугами, я майже фізично відчувала, як думки з болем прорізають свідомість. Я перевернулася на інший бік, намагаючись до тягнутися до телефона, який зазвичай заряджається у мене на тумбочці біля ліжка. 

А це вже зовсім невесело. Те, що телефона не було на звичному місці, то нехай. Але де до біса була моя тумбочка??

Я привстала, погляд був затуманений і мені не відразу кинулось в око інше приміщення. Дожилась, прокинулась невідомо де та ще й у чужій футболці. 

Мене відчутно трусило, живіт скручував, піт лив струмком, пульс зашкалював.

Не вже зараз.

Щось схоже у мене відбувалось протягом кількох років. Але когнітивно-поведінкова терапія робила свою справу, панічні атаки ставали все менш регулярними і все більш піддавалися контролю.

Ну а тепер, що мені робити.

Я почула якийсь шум в квартирі, а далі важкі кроки, які наближалися.

Прикинусь, що сплю, а далі вирішу, як буду тікати. Двері в кімнату безшумно відкрилися.

- Можеш не ховатися.

- Ти?

У мене перехватило подих, коли я все-таки допетрила, що знахожусь у Марка вдома.

- А кого ти очікувала побачити? Того хлопця з яким вчора розважалася?

Я зблідла, такого не було наче.

- Мовчиш? Чесно, ти кожен раз вибиваєш землю у мене із-під ніг.

І як це розуміти?

- Я не дуже добре себе почуваю, можна мені піти?

- І далеко зібралася?

Я спробувала піднятися, але відразу потемніло в очах. Марк допоміг мені втриматися.

- У тебе зовсім дах поїхав, -тихо шипів хлопець.

- Я то зайвий раз боявся не так глянути в твою сторону, така ти видавалася тендітна. А ти виявляється дівчина з сюрпризом.

- Про що ти таке кажеш?

- Точно, ти ж не пам`ятаєш. Уже не в кайф?

Я відчувала як знову все почало кружляти. Треміново треба відвідати ванну кімнату. 

Здається, у мене було все написано на обличчі, що навіть Марк перейнявся жалем.

Після того, як я нарешті вийшла до хлопця, то зрозуміла, що виховний процес ще не завершився.

- Я трохи випила вчора. Але те, що зі мною сьогодні відбувається, то нічого страшного. Таке часто траплялося раніше.

Від останніх слів у Марка полізли очі на лоба.

- Тобто наркотичне отруєння для тебе норма??

- Що?

- Ну ти ж сама сказала, таке трапялося і бла-бла-бла

- Я мала на увазі симптоми. А мене бували панічні атаки. Я думала це вони...

І тут нарешті до мене дійшло, що вчора сталося.

- Я ніколи нічого навіть..

- Не продовжуй.

Марк був злий, тільки не зрозуміло на мене чи ні.

- Тебе в дитинстві мама не навчила, що не можна нічого брати від незнайомих людей??

- Не кричи на мене. Яка тобі взагалі різниця до мого виховання. Може у мене було важке дитинство.

- А може мені треба було тебе вчора там кинути у клубі, коли той пацан намагався затягнути тебе в свою машину?

Ох..

- Чи може мені треба було піти спати, коли тебе тут півночі штормило? Чи може мені взагалі краще тебе було не зустрічати?

- Я..

- Не треба нічого говорити.

Він залишив мене саму. Через кілька хвилин я почула, як ляпнули вхідні двері.