9.2

Публіка виявилася не дуже зацікавленою, що мене безперечно засмучувало. Не знаю, живі виступи були тут регулярними або експерементом. Але однозначно, не стати мені кавер-співачкою у якомусь барі чи ресторані. Якщо і дерти горлянку, то тільки своїми піснями перед власною аудиторією. Наближався момент, коли Доббі мав отримати свою шкарпетку. Народ прибував, і якось я ризикнула заспівати щось своє. У мене був розписаний репертуар, але пісня все одно на англійській, навряд хтось буде прискіпуватися. А мені так хотілося зробити цей виступ особливим. Лише один раз, а потім я тут більше не з`явлюся. 

Кожна пісня - це сповідь для справжнього артиста. Ти ніби розповідаєш історію з життя, яка залишила слід на твоєму серці. Ти вкладаєш увесь свій біль, сум, розчарування, жалі і радощі. Повний емоційний спектр, а потім народжується чудо, яке здатне наповнити душу новим досвідом.

Саме про це я співала сьогодні. Можливо, ніхто не слухав, але мені треба було виговоритися про наболіле. Остання нота пролунала, а це означало, що Попелюшці вже час тікати з балу.

Я швиденько склала снасті і почала проштовхуватися через юрбу до барної стіки, щоб дізнатися про плани Тати. 

Раптом відчула чиюсь важку руку у себе на лікті, мені хотілося скоріше покинути це місце, а не знайомитися з різними типами. А коли я розвернулася, то зустрілася з поглядом стальних очей.

Марк.

- Потанцюємо?

У своєму житті я танцювала з хлопцем ніколи. Але відмовляти теж не хотілося.

- Музика не підходяща.

- А кого це хвилює?

Ну раз у мене сьогодні вечір откровень і порушень правил, то й справді.

Я несміливо поклала руки хлопцю на плечі, і ми почали гойдатися у власному ритмі.

- Мені сподобалася остання пісня у твоєму виконанні.

Він слухав. 

- Це було на лезі ножа.

Останні слова прозвучали надто близько, відразу пустивши мурахи по тілу. Я не зовсім зрозуміла його формулювання, але Марк взагалі був для мене таємницею.

- Я рада, що ти оцінив.

Інколи важливо просто бути поруч і мовчати про щось своє. Навколо нас було купа народу, а ми мовчали про те, що не можливо сказати. 

Марка позвав якийсь хлопець. Момент був безнадійно втрачений. Легка печаль не сміливо почала огортати серце. Так буде завжди, нема ніяких "нас".

Я все-таки дісталася Тати. Дівчина вирішила поїхати до себе додому після роботи. Я не сміла наполягати на чомусь іншому.

Наостанок мені чомусь так захотілося напитися хоч раз в житті, щоб на ранок навіть не пригадати нічого. Але я відкинула цю дурну думку. Хоча один хлопець все-таки пригостив мене напоєм.

Світ став якось не природньо кружляти, я потроху втрачала орієнтир у просторі.

А потім ніч вступила у свої права