8.2

- Ну все, тихіше.

Ласкаво, ніби маленькій дитині проговорив Марк. Від його доброти мені хотілося ридати ще більше, бо в той момент я дуже гостро відчула самотність, згадала себе дев`ятирічною маленькою дівчинкою, яка відчайдушно потребувала батьківської уваги. 

Щоб голова не пішла обертом, я вирвалась, направляючись геть з цього проклятого місця. 

Мою честь принизили. Ніколи я не стикалася з чимось схожим у житті. 

 Ніби затаврували. Думки роїлися якось хаотично і жодна з них не була оптимістичною.

Хлопець продовжував іти поруч. Він мовчав, а мені хотілося кричати. Марк став свідком того, як ці паганці плювалися жовчю. Йому, мабуть, теж було не по собі.

Я різко зупинилася. На зміну розпачу прийшов гнів.

- Мені не треба робити послуг. Ти допоміг, я дуже вдячна, але досить вже ходити по п`ятам. Чи ти боїшся, що я піду різатися з відчаю??

Галю трохи понесло..

Марк явно не очікував такого повороту подій. Він миттєво розвернув мене до себе, схопив за підборіддя, змушуючи дивитися прямо у вічі.

Я потроху починала скаженіти від манери кожного зустрічного так зі мною поводитися.

- Я не повірив жодному слову, так чому це так бентежить тебе?

Відчайдушно намагаюсь випручатися. Марно. Стальна хватка. 

- Бо не ти не розумієш, як почувається людина, якій тільки-но плюнули в душу.

Гримаса болю на обличчі в хлопця доводила протилежне, але то було лише на секунду. Потім знову повернувся серйозний, закритий Марк, якого я мала щастя бачати доволі часто у своєму житті тепер.

- Соня, ті люди не варті навіть твоєї посмішки.

Це змусило мої коліна підкоситися.

Між нами залишалося кілька сантиметрів і я посміла думати, що Марк може мене поцілувати?

Я відчувала його подих у себе на щоці. Натомість пристальний погляд не дав мені вдихнути на повні груди. Якась частинка мого єства тягнулася до нього. 

Хлопець протягнув руку, щоб прибрати пір`їнку з мого волосся. А потім відійшов на достатню відстань, тим самим перервавши момент.

Не знаю, жалкувала я чи ні, але, мабуть, то було на краще.

- Я проведу тебе.

По дорозі додому ми мовчали, кожен заглибився у свої роздуми. Марк зумів повністю перетягнути мою увагу з неприємного випадка на себе. Щось зовсім дивне відбувалося у моєму житті.

Уже коли я залишилася наодинці, то збагнула - варто ризикнути.