6 глава

Якось запізно я згадала про Джека та й прогулянку взагалі.

- Добре, що ти з`явилась в моєму житті, ніби промінчик світла, - тихо вимовила Тата.

Я знала, що не могла розділити і сотої частинки її печалі, але все-таки ми потроху ставали ближче.

- Ну, досить Джек чекає. Показуй куди там треба йти.

Ми, не поспішаючи, просувались через парк, щоб зрізати шлях, коли я раптом згадала про Андрія.

І якось навіть не хотілось після всього цього йому відписувати, але поряд з цим було б не ввічливо переносити зустріч. Я заглянула в дірект і майже не здивувалась, коли не знайшла там нових повідомлень. Історія повторювалась.

- Слухай, Тато, пам`ятаєш про Андрія?

Дівчина повернула голову в мій бік.

- Хм.

-  Він так і не написав.

- Ну то може, досить про нього згадувати?

- Але то неправильно.

- Неправильно - це водити тебе за ніс. Якщо у тебе й справді не залишилось до нього почуттів, то давай вже викинемо його з твого життя. Може, він і гарна людина, але друзями ви так і не стали. Навряд у майбутньому щось кардинально зміниться.

Я розуміла, що вона має рацію, але мені було сумно. Нас поєднувало багато теплих спогадів. 

- Треба обрубити канати раз і назавжди, по собі знаю...

- Я буду старатися, але якщо забуду, то нагадай мені будь ласка себе не жаліти.

- Запросто,

Було приємно знову бачити посмішку на обличчі в Тати.

- Я напишу Ромашці, щоб спускався.

Через декілька хвилин вийшов русявий юнак на вигляд років двадцяти, а попереду вже біг, висолопивши язика, до своєї хазяйки зраділий Джек. Ну хоч у когось у цьому житті повна малина сьогодні.

Я зажди почуваюсь незручно при родинних зустрічах. Але й неозброєним оком було видно, що стосунки у них були близькими.

- Ти - Софа, Тата просто всі вуха мені уже продзижчала.

У мене дежавю з цією сімейкою.

- А ти я так розумію Ромашка?- просто не хотіла залишатися в боргу.

- О, тебе неправильно проінформували, Мене звати Рома. Усього-навсього чотири літери, а у Тати уже виникають проблеми.

- Нема у мене ніяких проблем, Ромашко. Все ми пішли.

Вона швидко поцілувала брата в щоку, а хлопець ніби поморщився, але видно було, що йому приємно.

- І давай не затримуйся, сістер.

Вже вдома, вкладаючись спати, я подумала як це класно, коли є кому про тебе піклуватися. За своїми роздумами  навіть не помітила, що на телефон прийшло нове сповіщення. Хотілося просто обійняти подушечку і полинути в царство Морфея, забувши про всі тяготи дорослого життя.