Зів'яле листя
3.2
Час якось пролетів зовсім непомітно, я шла по коридору, раділа, що зі мною все це відбувається. І безперечно не могла уявити кращого першого дня у новому середовищі. Але як кажуть рано повірила в казку..
Повз мене пронісся вихор, мало не збивши з ніг, якась фурія з розмаху протаранила мені плече.
Знаєте, боляче.
- Ти взагалі бачиш куди чешеш? Нє ну, чого рота роззявила, піднімай вже щелепу з підлоги та забирайся геть, сил нема дивитись на твою потворну мармизу.
Мої очі були розміром з дві тарелі, коли купа бруду полилась з роту цієї людини. Вона скривилася, гордо розвернулася і пішла далі, ніби я не варта навіть того, щоб дихати з нею спільним повітрям, направляючись до свого хлопця, який тихенько посміювався над цією для мене далеко не комічною сценою. Як ви певно здогадались, я стояла і приходила до тями, зовсім забувши, що на мене чекає Тата.
Коли раптом на своєму плечі відчула важку руку та гарячий шепіт у вухо:
- Біжи, Форест, біжи.
Я відскочила, ніби ошпарена, а цей телепень покотився зі сміху.
Проте такий випадок як не дивно швидко освіжив мені мозок, і я пошкандибала шукати актовий зал, поки нічого не трапилося ще. Мені хотілося обернутися і роздивитися того юнака, бо я знала, що саме до нього поспішала та трохи гарячкувата дівчина. Але я не стала задовольняти свою маленьку примху.
#9516 в Любовні романи
#3712 в Сучасна проза
Відредаговано: 20.04.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
