Розділ 21

- Двісті років? – спитав я вражено?

- Може, й більше, - кивнув Тарас Григорович

- І кожні п’ятдесят років стається пожежа на місці сучасного Молодіжного центру. А через кілька років, - я глянув у папірець. – Точніше, через чотири, виникають аномальні сплески і є жертви. Якийсь ритуал?

- Схоже на те, - схвально кивнув вампір.

Він трохи помовчав, наче зважувався на щось, а потім додав:

- Здається, я знав його.

Мене аж підкинуло.

- Що, справді?

- Мошка Курчицер був у той час компаньйоном мого батька. Я бував у магазинах старого Моші. Там працював цей тип. А пам’ять у мене фотографічна. І зразу ж кажу, так, мені теж близько двохсот років. У вампірів інший триб життя, ви ж знаєте.

Цей довгий монолог, нетиповий для Тараса Григоровича, свідчив про його хвилювання.

Я знав, та й усі, в принципі, знають із фільмів та кінофільмів, що вампіри живуть довго. Просто для всіх вони казково-міфічні персонажі, а для тих, хто в курсі справ, звичайні істоти, які живуть поряд і відрізняються від людей. Коли це стає необхідним, і коли треба приховати те, що ти живеш довше, ніж інші, вони змінюють місце проживання, осідають там, де їх ніхто не знає, і починають все спочатку. В наш час обов’язковою  є реєстрація у нашому Відділі. Те, що вампір, що сидів переді мною, живе на одному місці так довго, свідчило про його прив’язаність до Звягеля. А ще він працював у нашій організації. Це дозволяло не змінювати місце проживання.

Тим часом Тарас Григорович продовжував:

- Я пам’ятаю пожежу. Після неї бакалійник Мойсей Айзірон зник, тому підозра впала на нього. До речі, в нього було прізвисько Лев. Бо він завжди носив на пальці перстень у формі лев’ячої голови.

- А, щодо лева! - вигукнув я. - Забув розповісти вам історію, що сталася зі мною в готелі!

І я швиденько розказав Тарасові Григоровичу про дивний дзвінок у мій номер. Дістав мобільний, і ми разом прослухали запис голосу незнайомого чоловіка, який я зберіг тоді на диктофон.

- Лев вийшов на полювання, он як, - кивнув задумливо вампір. – Голос деформовано. Не впізнаю́. Та й скільки років пройшло!

- І звідки він знає, що я цікавлюся його справами? - задумливо спитав я. - Про мій приїзд відомо небагатьом людям.

- Ваша слава летить поперед вами, - посміхнувся Тарас Григорович, але продовжувати далі не став.

Я хотів розпитати, що він має на увазі, але втямив, що якщо почну випитувати, то неодмінно отримаю якісь компліменти чи похвалу. А я цього страшенно не люблю. У мене чимало справ, якими я горджуся. Але є й такі, які згадую з жалем, болем чи соромом. Тому я зробив вигляд, що не почув.

- Так, і поки що це «полювання» вдале. Три жертви, - зітхнув я. - З левом все збігається! Це точно він. А от всі ці факти, наведені у висновку, потребують розгадки.

- Треба думати, - знову перейшов на короткі фрази вампір.

Зараз його небагатослівність мені трохи заважала, бо я хотів знати якнайбільше про ці випадки й загадкового піромана**. Довелося самому розкладати все по поличках, як я завжди роблю для себе, щоб справа прояснилася. Зрідка я уточнював деталі в Микитиного шефа.

- Отже, кожні п’ятдесят років хтось, будемо вважати, що це цей Лев, проводить невідомий ритуал, який супроводжується пожежею. Можливо, вогонь є частиною цього дійства, а може, що вірогідніше, таким чином наш підрзрюваний замітає сліди, вірніше, спалює.

Вампір кивнув і додав:

- На одному й тому ж місці.

- Так, - погодився я, - на одному й тому ж місці. У дев’ятнадцятому столітті це був будинок Мошки Курчицера та його нащадків, а пізніше, за радянських часів, – кінотеатр. Мабуть, це пов’язано з підземеллям, яке там існує здавна.

- Місце сили*, - підтвердив вампір.

- Ця людина кожного разу з’являється там, а потім зникає, - я перервався і вигукнув. - У вас є вся інформація про це за багато років! Провести аналогію і зробити висновки можна було б уже давно! Стільки жертв!

- Не я керував відділом, - пояснив Тарас Григорович. – Я на посаді всього два роки.

- Аналітику зроблено сьогодні? – уточнив я.

- Так. Маємо час до завтра.

- Не думаю, що так званий Михайло Дзендзюрівський з’явиться завтра на прес-конференцію, яку організовує директорка Краєзнавчого музею. Ми трохи порушили його плани. Грифона знешкоджено. Хоча жертви вже є. Думаю, караканджал теж робота рук цього пана.

- Безсумнівно.

- Отже, він проводить завершення якогось ритуалу саме в різдвяний період, отримує жертви, а потім? Що з цього має наш довгожитель?

- Довге життя? – посміхнувся схвально моєму останньому слову вампір.

- Таке собі безсмертя? – похитав я головою. – Може, він вампір?

Я подивився на Тараса Григоровича, який саркастично скривив губи й сказав:

- Ні, ми своїх знаємо.

- Що ж він таке? – задумався я. – Проста людина, що отримала таємні знання про ритуал, який подовжує життя? Може бути. Ймовірно, ці знання потрапили йому до рук вже в поважному віці. Адже він лишається шістдесятирічним чоловіком вже двісті років, а може, й більше. Змінює прізвища й імена, професії, проживання. Але кожні п’ятдесят років повертається у Звягель, щоб пролонгувати своє життя. Ніколи про таке не чув.