Розділ 20

Двері мені відкрила Микитина мама. Тепер я розумів вампіра, який закохався й одружився на ній. Це була найвродливіша та найприємніша у спілкуванні жінка, яку я коли-небудь зустрічав. Вродлива полісянка з сірими очима та спокусливою фігурою, яка з роками зовсім не зіпсувалась, а навпаки, набула особливої привабливості й шарму, зразу ж взяла мене в оборот. Мене всадовили чистити часник для якогось особливого салату, а Микиту слідкувати за молоком для крему, щоб не збігло. Сама пані Ганна носила й розставляла на стіл різдвяні страви. Тарас Григорович був ще на роботі, але обіцяв скоро бути.

У затишній вітальні стояв великий стіл, на який пані Ганна постелила красиву лляну скатертину, під нею шурхотіло сіно.

- Це символ достатку, у нас завжди так роблять, - пояснив Микита.

У кутку кімнати на тумбочці стояв дідух, невелике, прислонене до стіни деревце, виплетене з колосків пшениці, ячменю й жита, прикрашене калиновими гілочками, шишками, часником (це в родині вампіра!) і... новорічними різнокольоровими блискітками.

- Блискітки – то Вірчина робота, - махнув рукою Микита, посміхаючись. – сестри моєї. Вона зараз з друзями зі свого восьмого А колядувати ходить. Зібралося їх там півкласу, зробили зірку, повдягали вишиванки, хустки, хлопці – кожухи та шапки з шликами*. Ну геть тобі «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя! Вчителів вітають, однокласників, родичів, знайомих.

Ми закінчили роботу (молоко в Микити все-таки збігло, бо багато патякав і часто відволікався, щоб розповісти мені останні новини) і пішли у вітальню.

Пані Ганна поставила на святковий стіл дванадцять різдвяних страв. Кутя вже на вигляд була неймовірно смачна, і я з захопленням думав про те, яка ж вона, мабуть, вона смачна! Заливна риба з хроном, пісний салат олів’є (замість м’яса чи ковбаси в ньому були гриби), який прижився в українців міцно й надовго на всіх святах, политі сметанно-томатним соусом голубці, тушкована капуста з грибами, салат з часником, яйцями і сиром (саме сюди я чистив часник), маринований оселедець, прикрашений кільцями цибулі, мариновані білі гриби, якась особлива запіканка з квасолі з сиром фета, гречана каша на великій тарілці, обкладена по колу картопляними зразами, улюблені Микитині деруни, біля яких стояв соусник зі свіжою сметаною, окремо вабила око величезна миска зі свіжоспеченими пирогами з вишнями...

У мене очі розбігалися! І слинки текли! Все неймовірно привабливе на вигляд і з шалено смачними запахами! Звичайно, я ж був голодний, як звір, бо сьогодні майже нічого не їв! Паніні не рахується, так, на один зуб.

З напоїв був коричневого кольору узвар у великому красивому графині. Стояла вишнева наливка, яку готував (от не думав, що таке може бути!) сам господар дому, Тарас Григорович.

Скоро під’їхав і сам глава сім'ї, як завжди, спокійний і мовчазний. Його очі сяяли теплом і любов’ю, коли він дивився на пані Ганну. Неймовірний чоловік. І вампір. Хоча салат із часником він не їв. Ха! Я спеціально слідкував.

Під час святкової вечері Микита багато жартував і хвалився нашими пригодами, якось так обходячи гострі й страшні моменти, що все видавалося легкою прогулянкою. Тарас Григорович більше мовчав, іноді лише промовляючи «Ну-ну!» або «Невже?», і тоді Микита посміхався і казав: «Тату, ну дай пофантазувати!». Я зрозумів, що вдома в них зовсім інше спілкування з батьком, ніж на роботі – щире й довірливе. Але й в домашньому оточенні вампір мав загадковий і ефектний вигляд: чорні джинси, чорний светр, стильна зачіска, хіба що без сонячних окулярів. Очі в Тараса Григоровича були також чорні, як смоль.

Коли ми повечеряли, пані Ганна з Микитою прибирали зі столу, а вампір запросив мене до себе в кабінет, бо мав якусь розмову.

- Сідайте, - кивнув він на диван, а сам усівся в масивне офісне крісло, яке стояло біля старовинного письмового столу.

- Є якісь новини? – спитав я, влаштовуючись зручніше.

Вампір кивнув. Простягнув мені кілька фотографій та аркуш паперу, де було щось надруковано. Я глянув на верхнє фото.

- Хто це? - спитав я у вампіра.

-  Михайло Дзендзюрівський. Читайте, - коротко відповів Тарас Григорович.

Я зосередився на читанні.

«Аналітичний висновок. 1868 рік. Підозрюваний: Мойсей Айзірон, 56 років, бакалійник. Зник за загадкових обставин. Підозрюваний у підпалі будинку Мошки Курчицера. Згоріло дві підвальні кімнати. Через чотири роки (грудень-січень 1872-1873 роки) сплеск паранормальної активності, внаслідок якої загинуло дві особи. Дагеротип** підозрюваного додається.

1918 рік. Підозрюваний: Василь Гейтович, 53 роки, поштмейстер. Необережне поводження з вогнем. Підозрюваний в підпалі будинку Айзика Гофмана, внука Мошки Кручицера. Згоріла відкрита тераса на прибудинковій території. Виїхав у невідомому напрямку, встановити місце перебування не вдалося. Грудень-січень 1922-1923 роки - сплеск паранормальної активності, жертвами стали п'ятеро осіб. Фотографія підозрюваного додається.

1968 рік. Підозрюваний: Степан Романенко, 60 років, працівник кінотеатру імені Миколи Щорса. Внаслідок короткого замикання загорілись службові приміщення у підвальному поверсі. Провину не доведено. Звільнений з-під варти за браком доказів. Грудень-січень 1972-1973 роки - нетипова паранормальна активність, три жертви. Фотографія підозрюваного додається.

2018 рік. Підпал Молодіжного центру. На камерах - не встановлена особа. Анонімний дзвінок в поліцію вказує на Герасима Провійського, 54 роки, метрдотеля*** ресторану «Князь». Вину не доведено, мав стопроцентове алібі. Грудень-січень 2022-2023 років - у Звягелі сплеск паранормальної активності, на даний момент загинули три особи. Фотографія підозрюваного додається».