Розділ 17

Грифона поклали біля «бобика» й накрили брезентом. Чекали на відділ зачистки. Я трохи відпочив, з’їв величезний паніні*, якого Микола з Леонідом купили мені в кіоску вуличної їжі, і знову почав збиратися в підземелля. Треба було довести справу до кінця. Микита скрушно зітхнув і здав зброю. Тарас Григорович пропонував у напарники Миколу чи Леоніда, але я відмовився.

Я знову пройшов той же шлях, що й раніше, дійшов до своїх хрестів, намальованих на стіні, і попростував далі.

Все було спокійно, я наче вже звик до цього підземелля, зріднився з ним, переживши тут купу пригод.

Коли, за моїми підрахунками, я мав знаходитися десь під землею у центрі міста, то побачив, що стіни тунелю змінилися. Стеля стала вищою, цегляна кладка - більш новою, де-не-де цеглу було замінено, а на стелі виднілися допотопні патрони старих електричних ламп. В деяких навіть було вкручено лампочки. Отже, в принципі, тут десь можна було увімкнути світло.

Що це за підземелля, навіщо, з якою метою використовувалося - залишалося загадкою.

Раптово підземний хід, яким я йшов, закінчився маленькою кімнаткою приблизно три на три метри, кожна стіна якої мала арку-прохід. Стеля цього підземного перехрестя мала аркову форму і теж була цегляна. Два арочні проходи були замуровані, а той, що відгалужувався праворуч, зяяв чорним отвором. Посередині підвалу стояв невисокий квадратний постамент, що сягав мені до грудей. Геометрично правильної форми, прикрашений якимось орнаментом і написами, він, здавалося, був витесаний з одного цільного каменя і нагадував мініатюрну готичну колону. Зверху на постаменті в вирізьблених у камені нішах, лежали колти і перстень-печатка.

Прикраси світилися слабким блакитним сяйвом. Це значило, що вони були активовані якимось ритуалом. Я не поспішав виходити зі своєї арки, пам’ятаючи про нещодавній невдалий досвід з грифоном. Добре освітив все навколо: стелю, стіни, відкритий прохід праворуч. Все наче було нормально. Але все-одно, рухаючись попід стіною, я обійшов кімнату по периметру, добре освітив і помацав замуровані проходи. Це могла бути візуальна ілюзія. Відкритий хід я намагався тримати на виду, потім, дійшовши до нього, увімкнув максимальний режим ліхтаря. Прохід був чистий. Ні на які сліди навіть натяку не було. Це мене одночасно і насторожувало, і заспокоювало. Виходить, таємничий заклинатель грифона приходив лише через таємний хід з боку Случі? Може, іншого виходу на поверхню й не було. Та й каменем було привалено вхід до підземелля ззовні. Швидше всього, викрадач прикрас з’явиться тут пізніше, коли наступить святвечір і нечисть набере максимальної сили.

Навіщо це все? Навіщо викрадачеві грифон? Моя практика показує, що такого типу злочини, виклик потойбічних сил, використання їх задля своїх бажань, кояться задля великих грошей, могутності й влади, або... кохання. Така людська (і не тільки людська!) натура.

Я дістав рацію і знову спробував зв’язатися з агентами на поверхні. І - о диво! - мені це вдалося. Можливо, підвал був недалеко від поверхні, а може, близькість енергетично сильних предметів уплинула на це, але я почув голос Миколи, який стурбовано запитував, як я і де. Коротко розказавши йому про стан справ, я попросив викликати деактиватора. Треба було обережно знешкодити ритуальні предмети, аби не завдати нікому й нічому шкоди.

"Не чіпати руками того, про що нічого не знаєш!" Цю фразу на заняттях в Академії нам повторювали постійно, тому це я засвоїв добре. Бо чимало агентів гинуло через недотримання отаких-от зовсім елементарних правил. А знешкодженням займалися спеціальні люди, яких називали деактиваторами. Вони відчували на якомусь інтуїтивному рівні, що і як треба робити. Та й учили їх цьому на спеціальному факультеті.

Чекаючи на колег, я наблизився до постаменту і освітив його ліхтариком, щоб розібрати написи. Всі вони були незнайомі, написані старослов’янською мовою з вкрапленням латині. Колти й перстень світилися приглушеним світлом, приваблювали, манили до себе, але я не поспішав їх забирати з виямків, де вони лежали. Це могло бути небезпечним. Ритуал наповнення силою предметів, які мали сакральне, особливе значення завжди супроводжується вивільненням величезної кількості енергії задля чого-небудь чи кого-небудь. В цьому конкретному випадку вся енергія, як я зрозумів, ішла на матеріалізацію грифона. Він підгодовувався також і страхом та негативною енергією, яку накопичував, бродячи містом. Он як злякалися його і дядько Овсій, і Святослав Бенедиктович! Так, маючи нематеріальну суть, грифон міг проходити крізь стіни й товщу землі.

Крізь стіни! Міг проходити крізь стіни!

Я, мов заворожений, дивився на прикраси й розумів, що тепер знаю, як невідомий злодій викрав їх з Краєзнавчого музею. Тепер залишилося дізнатися, хто ж це був.

_________________

*Паніні, або паніно — це італійський бутерброд (сендвіч), нарізаний горизонтально і заповнений усередині розмаїттям продуктів, як правило, в ньому є м'ясо, сири, салати. Основна особливість такого сендвіча - приготування на грилі і вживання гарячим.