Розділ 11

Звягельський замок власне замком можна було назвати з великою натяжкою, таким він був, очевидно, багато сотень років тому. Зараз від колишньої середньовічної фортеці залишилися тільки фрагменти фундаментів та стін.

Я скептично дивився на башту й стіну біля неї, вони здавалися мені якимись іграшковими й несправжніми.

Микита, побачивши мій недовірливий і здивований погляд, стрепенувся й азартно почав розповідати:

- Ще в часи, коли наше місто входило до складу Великого Князівства Литовського, ним володіли князі Звягельські. А вже в 1502 році ці землі отримав в дарунок Костянтин Острозький, великий гетьман Литовський, родинна династія якого володіла містом більше сторіччя. Вже в 1507 році князь почав будувати фортецю  на скелястому березі річки Случ. Вона стала форпостом, що більше століття охороняв місто від кочівників, але не витримав напору козацьких загонів в 1648 році.

- Агов, зупинись, Микито! – спробував я перервати імпровізовану екскурсію.

Та де там! Микита захоплено розповідав далі, очевидно, закоханий у своє неймовірне місто. І справді, чим далі він розповідав, тим цікавіші факти зринали на поверхню.

Виявляється, побудована ця фортеця була в унікальному староіталійському бастейно*-бастіонному** стилі. З трьох  боків фортецю захищав глибокий рів, з четвертого – скелястий берег річки Случ. За легендами та переказами під фортецею досі існують підземні ходи, що ведуть далеко за межі міста.

А ось це вже цікаво.

- То ходи існують? – питаю я.

- Так, тільки про це ніхто не повинен знати. Це засекречена інформація! - киває Микита. – Вхід до підземелля під замком замуровано, і ми наклали спеціальні відвертальні руни, щоб ніхто не совався туди.

- А чи є план підземних ходів?

- Ти що, смієшся? Звичайно, немає. Там сам чорт ногу зломить. Є старі ходи, ними страшно ходити, обвалитися можуть, а є підземелля справні, з укріпленеми стінами і стелею.

- Шкода, що немає мапи, - бідкаюсь я, - а приблизно хоча б знаєш, куди ведуть ходи?

- Знаю, що один точно веде до старого городища за містом, а інший має вихід в центрі Звягеля. Ще в два ми з хлопцями якось пройшли і виявили, що вони виходять до Случі. До речі, недалеко від місця, де ми впіймали караканджала, є якраз вихід із підземелля.

- Он як.

Я замислився. Збіг? Чи є зв’язок?

- Всі виходи ми теж заклали й запечатали, - продовжив Микита

- А це що за дзвін? – питаю я, побачивши поруч із замком на невеличкій площі дзвін.

- О, то це ж символ Звягеля! – скрикує Микита, і я розумію, що мене чекає ще одна натхненна розповідь місцевого патріота.

- Назва нашого міста походить від слова «звягати» - «дзвонити», тому й назвали це місце Звягель, це означало те саме, що й Звенигород.

- А чому саме дзвін? – питаю я. – Тут у дзвони дзвонили?

- Є кілька легенд про це, - киває Микита. - Колись, дуже давно, Случ була судноплавною... А біля поселення, що виникло на її крутих берегах, кораблі, які пливли вночі, часто розбивалися об скелі. От люди й натягнули через річку канат, підвісили дзвони. Кораблі, що пропливали, чіплялися за той канат щоглами і гуло подзвіння, застерігаючи про небезпеку.

- Щось не схожа Случ на судноплавну ріку, - знову скептично гмикнув я, чим піддав жару в вогонь.

- Та ти що! По ній в бік Балтійського моря плавали! – обурився хлопець. - А от інша легенда пов’язана з тим, що раніше тут видобували багато заліза, довкола лунав гучний передзвін ковальських молотів. Його далеко чути було. Тому й Звягель. А ще...

- Та я зрозумів, зрозумів, - обірвав я Микиту. – Звягель, звягати, дзвонити, дзвін...

Ми підходимо до залишків стіни колишнього замку, де, чекаючи нас, вже тупцяє маленький чоловічок в благенькій куртці й несподівано величезних чоботях, розміру, мабуть, сорок п’ятого. Шапка-вушанка насунута в нього аж на брови, а очі підозріло вивчають нас із Микитою. Це сторож, якому хлопець зателефонував і попросив зустрітися біля руїн замку, аби ми могли подивитися на те місце, де на нього напав лев.

_____________________________

*Басте́я (через пол. basteja, нім. Bastei від італ. bastia) — приземиста фортифікаційна будівля, призначена для використання вогнепальної зброї, чия форма і розміщення були пов'язані із розвитком облогової артилерії. Мала форму півкола, підкови чи багатогранну.

**Бастіо́н (фр. bastion, італ. bastionato — «всяка виступаюча споруда», від лат. bastilio — «будую укріплення») — п'ятикутна довгочасна (фортечна) або польова фортифікаційна споруда, що зводилася на кутах фортечної огорожі, призначалася для вогневого захисту фортечних мурів, ровів і обстрілу місцевості перед укріпленням.