Повна чортівня

Лана все ще відсипалася. Їй снилася ініціація — її перетворювали на відьму. Снилося, то коли вона тримає арінин сріблястий посох високо над головою, а навколо кружляють, голосно каркаючи, ворони; то коли вони вдвох з Римою летять над нічним Дніпром, взявшись за руки; то коли вона самотужки одним рухом руки примушує вогнище піднятися вверх вогняним стовпом. Все це було настільки фантастично, що коли жінка врешті-решт прокинулася, то першим ділом подумала — який яскравий і казковий сон.. Але всього-на-всього сон.

Задзвенів мобільний телефон. Лана скочила з ліжка. Її вже давно лякав кожен дзвінок — чи не з поганими новинами з лікарні?

- Алло, - видихнула вона у слухавку.

- Як справи? - озвався телефон голосом Рими.

Лана не могла оговтатися. Так все це правда?

- Нормально, - відповіла тихо Римі.

- За дитину не переживай. Все з нею буде добре — я підкажу, що робити. Тільки додому її не забирай поки що. І сама краще переїзди ненадовго до мене. Все поясню. Візьми тільки найнеобхідніше. Чекаю за адресою...

Лана записала, де живе Рима, і натисла на збій.

Швидко заварила кави, прийняла душ і склала у сумку свої речі і ще трохи євині — завезти у лікарню. Провідала доню — мала почувалася вже краще, щебетала про нових друзів і про несмачну кашу. У Світлани відлягло від серця.

До Рими у Мишоловку доїхала, коли сонце вже почало сідати за горизонт. Вона ще жодного разу в житті не була тут — в приватному секторі посеред лісу. Чисте повітря і тиша — як же їй цього не вистачає у центрі столиці.

Рима чекала її біля воріт. Лана вже не дивувалася — відьми знають більше, ніж інші.

Вони зайшли у будинок — дерев'яний з великими світлими вікнами і плетеними килимками на підлозі. Рима заварила чай з пахучих трав і запросила до столу.

- Чому ти відвела мене туди, до замку? Чому ви – відьми, вибрали мене? – першою порушила мовчанку Лана.

- В тобі багато сили. То від предків. Ти могла б прожити все життя і так і не дізнатися про це, - мовила Рима.

Лана задумалась.

- Поживеш поки що у мене. Те, що принесло нещастя в твій дім, скоро з нього піде, - сказала Рима, розливаючи ароматний напій по чашках.

- Розкажи мені про це більше, - попросила Лана.

- Скоріш за все, до твого помешкання почала навідуватися нечисть. Вона і спричинила хворобу дитини.

Лана відчула, як її почала переповнювати лють — її дівчинка хворіла так важко! А до цього, виявляється, приклала руку якась нечисть!

- Чоловік пішов теж через це? - ледь стримуючись, щоб не закричати від злості, запитала вона.

- Навряд, - відповіла Рима, - боюсь, з чоловіком у вас все одно б не склалося. Рано чи пізно.

Проте емоції Лани не вщухала — звідки ці почуття? Стільки нового відкривала вона в собі. Рима спостерігала за нею.

- Ми хочемо позбутися влади Чорта над київськими відьмами, - врешті промовила вона.

- А що для цього треба зробити? – оживилася Лана

- Спробуємо спочатку домовитися - по-доброму...

- А як ні?

- Вхурделимо! - вигукнула Рима і зареготала.

На дворі стояла глупа ніч. Молодий місяць розщедрився лише на тьмяне холодне світло. Лана разом з іншими відьмами неслася уперед – вони летіли до Лисої гори.

Відьмі, щоб літати, необхідно провести спеціальний ритуал над яким-небудь неживим предметом, зачарувати його, а потім використовувати для польотів. Коли вона про це дізналася, то здивувалася і запитала – а як же мітли? Відьми тоді засміялися – виявилося, що мітли, то казки і пережиток минулого.

Лана заговорила дитячу іграшку Єви – улюбленого м’якого ведмедика дочки. Для Лани це було символічно. Тепер вона летіла над вогнями нічного міста, тримаючи у руках дитячу іграшку… Вони наближалися до Видубичів.

На Лисій горі палало велике вогнище. Вочевидь, Чорт і його посіпаки вже були на місці. Відьми, одна по одній, приземлялися поблизу вогнища, а потім відходили у сторону, гуртуючись разом.

- Ну невже! - вигукнув Чорт. – Відьми! Це ж треба! Вшанували своїм візитом.

Навкруги вогнища, крім нього, сиділо ще шість постатей.

Світлані було трохи страшно. Але страх той був неначе з іншого життя – емоція, яка виникала за звичкою. Як тільки жінка усвідомила це, страх куди подівся. Вона з цікавістю спостерігала за подіями.

- Привіт, Чорте! – мовила одна з старих відьом.

- Здрастуй, Марта, - відповів їй Чорт. – Прилетіли покаятися?

Він засміявся. Постаті біля вогнища теж підлабузницькі захихотіли.

- Навряд, - сказала Марта. – Я не буду виголошувати довгу промову. Ми прилетіли домовитися з тобою.

- Про що? – запитав Чорт.

- Хочемо свободи!

- Що-о-о? – засичав він гнівно. - Свободи?

Очі Чорта почали наливатися кров'ю від люті і вже за секунду з них посипалися справжні вогняні іскри, сам він почав рости просто на очах.

Відьми відступили.

Чорта почало крутити від злості. Постаті біла вогнища підхопилися, а відьми почали збиватися до купи. Диявол ставав ще масивнішим і тепер більше нагадував буйвола, у якого з пащі і очей сиплються гарячі вогняні іскри. Він крутився і ріс, та так швидко, що всередині кола, яким рухався Чорт, почала утворюватися воронка. Поступово в ту воронку затягнуло і вогнище, і нечисть, яка прилетіла на шабаш. Коловорот з вогню і хаосу все більшав...

Залишатися на Лисій горі ставало небезпечним і відьми здійнялися у повітря, але трималися разом. Вже не можна було розпізнати Чорта — він став самою воронкою. Несподівано цей коловорот з вогню та темені зарухався і з нього почав линути голос — по силі він був як грім і відьми змушені були прикрити вуха руками, щоб розібрати слова.