Народження Лани

Вона вже давно відчувала себе загнаною у глухий кут. Те, про що мріють стільки жінок, в її випадку перетворилося на пастку — симпатична освічена дівчина зразу після університету “вдало” виходить заміж, народжує дитину і поступово, день за днем, невідворотно рухається у провалля. Звичайна історія нещасливого сімейного життя — чоловік, такий рідний і близький на початку стосунків, поступово перетворюється на незнайомця. Вона незчулася, як в них стало різне життя, різні інтереси і потреби. Загальними залишилися лише побут і дитина.

Єва... її біль, її найбільша любов - при згадці про дівчинку у Світлани защемило серце. Хвороба дочки виснажила не тільки малу, а й її саму. А найстрашніше — війна ведеться з вітряними млинами, бо лікарі ще й досі не визначили, від чого чахне її кровинка.

З кожним днем Єва ставала все більш млявою, її щічки блідли, а погляд тьмянів. Лікарі, як і сама Світлана, робили найжахливіші припущення, але аналізи не підтверджували ні ту, ні іншу хворобу. Проте дитина чахла на очах...

Якось, після чергової сварки, її чоловік покидав речі у дорожню сумку та й поїхав. Поїхав з дому, щоб вже ніколи не повернутися. Світлані хотілося зачинитися у кімнаті, згорнутися калачиком і забутися назавжди, так важко було на душі. Що з того, що він залишив квартиру, якщо вона не має змоги заробити на життя? Немає ні досвіду роботи, ні часу, бо ж Єва... Світла знову заридала. Тільки хвороба донечки ще сяк-так змушувала її рухатися, піднімала щоранку з ліжка, коли сил на життя, здавалося, вже не лишилося.

Одного дня, коли вона згаслим поглядом переглядала черговий форум, де списувалися хворі та їх родичі у надії знайти підказку чи просто підтримку серед таких же стражденних, жінка перечепилася поглядом через коментар якоїсь ворожки. Звичайно, Світлана розуміла, що шарлатани охочі до людей у скрутному становищі - коли атрофується критичне мислення, вони стають легкою жертвою. Але як же хочеться вірити у чудо, особливо, коли реальність така жахлива... З того часу думка звернутися до людини, яка знається на надприродному, вже не полишала її.

Як завше випадок вирішив усе: дві літні жіночки стояли перед нею у черзі на Бесарабці у маркеті і жваво обговорювали надані якоюсь ворожкою послуги.

- Я тобі кажу, бабка та діло робить. В Славка після того, як вона щось там пошептала та яйцем повикочувала — весь страх пропав, - стверджувала одна.

- То вона з вас гроші повикачувала, - сміялася інша.

- Ет не скажи! Любці вона теж помогла, - доводила перша. - Згадай, як у неї волосся ото лізло. Пасмами ж!

- Пам'ятаю. І що?

- А що — прийшла та ворожка до неї разів зо два чи тричі, якісь травки позапалювала в квартирі і настоянку дала пить та втирати, то у Любки вже через місяць опушок поліз густий. А ти кажеш...

Так вони, перемовляючись, і вийшли з магазину. Світлана дуже нервувала - хотіла їх наздогнати, щоб взяти контакти знахарки, а касирка, як спеціально, пробивала товар вдумливо і без поспіху. Нарешті Світлана розрахувалася і вибігла надвір — жінки стояли біля світлофору, в очікуванні на зелене світло.

- Пробачте, мимоволі почула вашу розмову, - мовила Світлана, наблизившись до них. - Ви могли б мені дати контакти тієї жінки-ворожки.

- Можу, чого ж, - мовила перша, просканувавши її поглядом.

Інша жінка знову засміялась.

В той день, коли Світлана призначила зустріч ворожці, Єва все ще була у лікарні. Чи то від горя, чи від виснаження, Світлана зовсім не роздумувала, чи безпечно запрошувати незнайому людину додому. Насправді, їй було все одно. По телефону вона повідомила бабці, що, незважаючи на квартиру в центрі міста, грошей у неї мало — нехай зразу прийме до уваги. Та відповіла, що спочатку має визначити проблему, а вже потім скаже, скільки коштуватимуть її послуги. На тому і порішили.

Ворожка запізнювалася. Нарешті почувся дзвоник у двері, Світлана встала з крісла і втомлено пішла відчиняти. На порозі стояла жінка у віці, проте “бабкою” її назвати було важко — з гарною поставою та гострим промовистим поглядом.

- Проходьте, - сказала Світлана і зробила крок убік, впускаючи її у дім.

- Дякую.

Ворожка впевнено зайшла всередину і роззирнулася.

- Сама живеш? - запитала у Світлани.

- Зараз — так, - відповіла та.

- Давно в квартирі такий гнилуватий запах стоїть? - розпитувала далі ворожка.

Вона вже скинула взуття і попрямувала на кухню.

- Не знаю, мабуть, з місяців шість, - відказала Світлана, пригадуючи.

Ворожка швидким оком окинула кухню і вони пішли назад через коридор - у вітальню. Світлана тепер йшла попереду.

- Хм, ясно, - промимрила відьма. - А чоловік коли пішов, коли дитинка хворіти почала?

- Чоловік пішов десь з місяць назад... А дочка почала хворіти десь з півроку... Ой! - зойкнула Світлана й так різко зупинилася, що відьма аж наскочила на неї від несподіванки.

- Це що, якось пов'язано? - оговтавшись, запитала бідолаха. Наразі вони вже були у вітальні і жінка показала відьмі на крісло, пропонуючи тій сісти. - Цей запах і хвороба?