12

Ніч повільно накривала ліс, а ми з Орханом наводили хоч якийсь лад у нашій бідній хижі.

Згребти біле пір'я в один кут виявилося тим ще квестом: щоразу, коли Орхан робив змахи віником з гілок, пух піднімався в повітря й осідав у нас на носах. Я витирала пил і люто бурчала, а в голові крутилася одна й та сама тривожна думка.

— Орхане, ми мусимо негайно про все розповісти Марку, — випалила я, впираючись руками в боки. — На його території шниряє чужа пантера! Це ж порушення всіх кордонів зграї! А ще треба подзвонити Тимуру й сказати, що ключі від його будинку вкрали!

Орхан навіть не зупинив свій імпровізований віник. Він зупинився, витер піт із чола й подивився на мене, як на дитину, яка вірить у Дід Мороза.

— Ксю, ти взагалі уявляєш цей діалог? — хмикнув він, спираючись на гілляки. — «Алло, Марку? У нас тут ключі вкрали й гілка в лісі тріснула. Ні, ми нікого не бачили, але Ксю каже що брелок з рожевим антистресом зник!». Вони нас просто на сміх піднімуть і покрутять пальцем біля скроні. Сплавлять у якийсь божевільний будинок для перевертнів.

— Але ж це факти! Запах був чужий! Ключі зняли з загартованого кільця!

— І що з того? Доказів нуль, — Орхан відкидав віник убік і склав руки на грудях. — Поки ми не знайдемо бодай щось конкретне, ніхто нам не повірить. Тому ми розберемося в цьому самі. Вдвох,без паніки й без залучення альф. Зрозуміла?

Я збиралася відкрити рот і видати ще тридцять п'ять аргументів, але Орхан уже розвернувся до ліжка.

Він якимось дивом стягнув залишки вцілілого покривала, збив єдину живу ковдру й застелив те, що лишилося від матраца. Принаймні, пір'я туди більше не летіло.

— Все, розслідування переноситься на завтра, — сказав він, потягуючись і вказуючи підборіддям на ліжко. — Лягай.

— Ще чого! — я миттєво зробила крок назад і схрестила руки. — Я з тобою на одному ліжку спати не буду! Мені одного поцілунку й зламаного стільця на все життя вистачить. Я краще на підлозі постелю!

Орхан повільно розвернувся. Його темні очі примружилися, а губа, яка все ще була трохи припухлою після мого укусу, посміхнулася в хижій, безкомпромісній посмішці.

— Ксю, ми це вже проходили вночі, — його голос став низьким і загрозливим, наче рикання великого кота. — На підлозі холодно й повно пір'я. Я не дозволю тобі спати там. Навіть якщо мені доведеться взяти тебе на руки й силою пристебнути до себе на ліжку. Зробила вибір, чи допомогти?

Я відкрила рот, щоб гордо сказати «Спробуй тільки!», але... ноги чомусь самі зробили крок до ліжка.

«Боже, Ксю, ти що робиш?! — заверещав мій внутрішній голос. — Ти чому підкоряєшся цьому нахабному тактику?! Де твоя гордість?!»

Але тіло, здавалося, жило власним життям. Я була настільки виснажена біганиною від чудовиськ, фарбуванням бордюрів та скандалами з поліцією, що опиратися просто не лишилося сил. В шоці від власної безвольності, я здивовано закрила рот, підійшла й обережно сіла на край застеленого ліжка.

— Ого, яка слухняна дівчинка, — хмикнув Орхан, припіднявши брову.

— Заткнися... — витиснула я з себе і відразу ж важко, соковито застогнала, вхопившись рукою за поперек. — О-о-ох, моє тіло...

Спина пекла вогнем. Пів дня згинання над бетоном із щіткою далися взнаки — м'язи затекли так, ніби по мені проїхався каток.

Орхан замислено подивився, як я зсутулилася й намагаюся розминати власні плечі, а потім раптом опустився на коліна прямо на ліжко позаду мене.

— Ладно, сиди тихо, боягузка, — пробурчав він, впевнено кладучи свої великі, гарячі долоні мені на плечі. — Зроблю тобі масаж, поки ти остаточно не розсипалася на тріски.

Моє тіло миттєво напружилося.Його пальці були диявольськи сильні й гарячі.

— Гей! Ти що робиш?! — випалила я, але коли його великі пальці з силою натиснули на затиснутий м'яз біля шиї, з мого горла замість лайки вирвався тихий, зрадницький стогін...