7

Я повільно розплющила одне око. Бачення світла було затуманене білим пухом, який за ніч, здається, прилип до всіх моїх слизових. Але головною проблема полягала в іншому: на моїй талії мертвою хваткою зчепилися дві важкі, гарячі руки. Орхан загарбав мене до себе, мов улюблену м'яку іграшку, ще й виставив на мене свою важкезну ногу.

«От падлюка...» — подумки прошипіла я, розглядаючи його безтурботне, спокійне обличчя. Уві сні він виглядав майже янголятком, особливо з пір'їною, яка кумедно тріпотіла над його лівою ніздрею при кожному видиху.

«Він ще й сопе! Вклав мене під себе, мов подушку, і радий. Обіймає він мене, бачте! Нахабний котяра...»

Акуратно, аби не розбудити цього сплячого дракона (або швидше скажену пантеру), я почала викручуватися з його обіймів. Це була ціла спецоперація рівня «Місія нездійсненна». Я визалазила буквально по міліметру, вивільняючи спочатку одну ногу, потім стегно, і нарешті — талію. Коли його рука важко гепнулася на порожнє місце, я полегшено видихнула і на карачках сповзла з того, що колись називалося ліжком.

Кімната нагадувала епіцентр вибуху пір'яної бомби. Зламаний стілець, перекинутий стіл і я в центрі цього хаосу — кудлата, у пір’ї та з диким бажанням випити кави.

Дякувати богам, мій рюкзак дивом вижив у нічному побоїщі. Я тихенько витягла з нього заповітний скарб: пару стіків розчинної кави «3-в-1», які я завбачливо купила ще на останній заправці. На трухлявій тумбочці стояла стара маленька газова плитка. Напрочуд, вона навіть працювала! Я набрала трохи води з бутля і поставила на вогонь.

За п’ять хвилин духмяний (ну, майже духмяний) напій був готовий.

Дивитися на випнуту дупу сплячого Орхана й слухати його сопіння мені більше не хотілося, тому я вирішила вийти надвір. Свіже ранкове повітря, ліс, пташки й кава — що може бути краще для роздупляжу після нічного боксерського матчу?

Я присіла на похилене бревно за кілька метрів від нашої розвалюхи. Ліс довкола дихав ранковою прохолодою і туманом.

Зробила перший жаданий ковток. Ох, божественна гидота з цукром і порошковим молоком! Життя почало повільно повертатися в моє тіло.

Але десь на третьому ковтку по спині пробіг неприємний холодок. Волосся заворушилося через чітке і виразне відчуття що на мене хтось дивиться. Причому дивиться не просто так, а важким, некліпаючим поглядом прямо межи лопаток. Я закліпала очима, не повертаючи голови, і спробувала оцінити ситуацію. Ліс довкола здавався абсолютно порожнім, але це відчуття сторонньої присутності давило на мізки, наче прес.

«Так, Ксю, без паніки, — сказала я собі. — Ти крута чорна кішка. Ти не боїшся лісових шурхітів. Може, це просто якась білка розглядає твоє кудлате пір'яне гніздо на голові».

Щоб показати невидимому спостерігачу свою повну абсолютну байдужість (і не обробитися від страху прямо тут), я вирішила вдавати, що все під контролем. Голосно клацнула язиком і почала награно, жахливо фальшиво наспівувати перше, що спало на думку:

— Ля-ля-ля, прекрасний ранок, ля-ля-ля, я п'ю кавусь, я нікого не боюсь... — мій голос здригнувся на високій ноті, бо позаду пролунав ледве помітний шелест листя.

Я зробила ще один швидкий ковток, від якого гаряча рідина обпекла язик, і голосніше затягнула:

— Ой у лузі червона калина похили-и-илася-а-а...

І тут, буквально за десять метрів від мене, у гущавині кущів пролунав гучний, моторошний ТРІСЬК! Наче хтось з усієї сили переступив через товсту суху гілку.
Усе моє награне самовладання випарувалося за мікросекунду.

— А-А-А-А-А! МАМА! — верескнула я на весь ліс.

Від несподіванки й жаху руки здригнулися. Вся гаряча кава хлюпнула мені прямо на штани та пальці, але мені вже було байдуже на опіки. Кружка з брязкотом полетіла в траву, а я, високо підтягуючи ноги й верещачи як різана свиня, рвонула назад до хижі.

— Орха-а-а-ане! Там чудовисько-о-о! — загорлала я, з розгону вибиваючи ногою трухляві двері нашої розвалюхи.