6

Ніч перетворилася на справжнє пекло, і причиною цього були зовсім не цвіркуни за вікном, а сто вісімдесят п'ять сантиметрів чистих м'язів, нахабства й набридливого тепла прямо поруч зі мною.

— Орхане, відсунься! Ти гарячий, як працюючий обігрівач, і займаєш вісімдесят відсотків території! — прошипіла я в темряву, упираючись кулаками йому в бік.

— Ксю, куди мені відсунутися? До стіни? Я вже й так розмазаний по ній! — його голос прозвучав глухо й роздратовано. — І взагалі, припини смикатися наче пральна машина на відтисканні.

— Бо ти на мене лізеш! Твоя нога буквально лежить на моїй!

— Це не нога, це моя доброта намагається не дати тобі впасти з краю, — спокійно поправив він, навіть не розплющуючи очей. — Лежи тихо, або я накрию тебе ковдрою з головою і ти більше не проснешся!

— Спробуй тільки, котяче опудало, я тобі...

Близько третьої ночі терпіння мого "любимого" зведеного брата, здається, остаточно вичерпалося. Я вдавала, що сплю, але через щілини повік виразно бачила, як Орхан ліниво сягнув рукою під ліжко, витягнув із нашої сумки якийсь мотузок чи ремінь і з підступною, виснаженою посмішкою нахилився до моїх зап'ястків.

«Ах ти ж хитра морда!» — майнуло в голові. Він реально вирішив мене зв'язати, щоб спокійно виспатися?!

Коли його велика долоня торкнулася моєї руки, я діяла на випередження. З усієї сили, що в мене лишилася, я вперлася двома ногами йому в живіт і зробила різкий, потужний поштовх.

— Ану геть із мого топчана! — гаркнула я.

Пролунав важкий, глухий гуркіт. Орхан з розмаху полетів на підлогу, вибивши з трухлявих дощок хмару багатовікового пилу.

Секунда мовчання. А потім із підлоги піднялася така хвиля звірячої люті, що в мене волоски на руці встали дибом.

— Ти... дрібна... паскуда, — процідив він ізнизу.

Його очі спалахнули темним вогнем, а в наступну мить повітря в хижі затріщало від магії трансформації. Одяг тріснув, і замість Орхана на підлозі з'явилася величезна, граціозна, але абсолютно люта чорна пантера.

— Ой, які ми ніжні! Подумаєш, з ліжка здуло! — закричала я і, відчуваючи, як адреналін б'є в голову, вмить перекинулася сама.

Хижа вибухнула хаосом. Дві граційні, але абсолютно скажені чорні кішки зчепилися прямо посеред кімнати.
Ми не калічили одне одного — так, лише випускали пару. Але для бідної хижі це був кінець світла.

Орхан спробував притиснути мене лапою до підлоги, але я вивернулася й з розгону врізалася в єдиний стілець, розгативши його на тріски. У відповідь він зачепив хвостом стіл, який із гуркотом повалився на бік. А коли я стрибнула на нього з узголів'я ліжка, ми обоє влетіли прямо в наші єдині дві подушки.

Раптовий хрусь — і старий напірник розірвався навпіл.

Повітря в кімнаті миттєво заповнилося білою, невагомою хмарою. Пір'я було всюди: на стелі, на підлозі, на наших вухах, вусах і спинах. Це виглядало так безглуздо, що Орхан-пантера раптом застиг із білим пушком на самому носі, видавши кумедний чих.

Я не втрималася й тихо забурчала-засміялася, осідаючи на те, що лишилося від матраца.

Трансформація відбулася швидко, і через хвилину ми знову лежали на напіврозваленому ліжку в людській формі — абсолютно виснажені, важко дихаючи й повністю вкриті білим пір'ям, яке повільно кружляло довкола, наче надворі йшов сніг.

— Ти божевільна, Ксю, — прохрипів Орхан, випльовуючи пушинку з губ. Його волосся було схоже на пташине гніздо.

— А ти — підлий викрадач сну зі своїми тупими мотузками, — відповіла я, з останніх сил збиваючи пір'їнку з його носа.

— Якщо ти зараз не закриєш рот і не заснеш, я вкушу тебе за вухо!

— Спробуй... — безнадійно пробурмотіла я, але очі заплющувалися самі собою.

Орхан важко зітхнув, згріб мене обережно за талію, притягуючи ближче до свого гарячого боку, і просто поклав підборіддя мені на маківку. І, як не дивно, цього разу я навіть не стала опиратися. За п'ять хвилин ми обоє безпробудно спали в центрі власноруч створеного пір'яного колапсу.