5

День, сповнений ароматами кінського гною та безмежної ненависті один до одного, нарешті добігав кінця.

Повернення до нашого «палацу» зустріло нас відсутністю дверей і павучихою, яка, здається, вже встигла оформити це житло у власність. Мій хребет благав про евтаназію, а руки боліли так, наче я самотужки розвантажила три вагони з цеглою.

Орхан зітхнув, зняв брудну сорочку, лишившись у самій майці, і спокійно кинув її на єдиний у кімнаті стілець. Його м'язи ходили під шкірою, а на обличчі не було й натяку на втому — лише абсолютна, дратуюча мене впевненість у власній неперевершеності.

— Так, принцесо, — він оцінююче окинув поглядом кімнату. — План такий: ти видаляєш із кутків місцеву фауну, а я повертаю двері в штатний режим.

— А чому це я маю воювати з монстрами? — я склала руки на грудях, хоча пальці вже й так ледь згиналися. — Ти в нас потужний альфа-самець, от і домовляйся з павуками за делімітацію кордонів.

— Ксю, якщо я почну домовлятися з павуками, вони виселять тебе на вулицю за погану енергетику, — рівним, абсолютно спокійним тоном відгукнувся він і одним потужним ривком підняв важкі дерев'яні двері, прилаштовуючи їх назад на єдину петлю. — До того ж, павучиха — це твоя колега. Така ж отруйна і так само хоче мене зжерти.

— На відміну від неї, у мене є смак, — просичала я, хапаючи з підлоги старого віника й рішуче збиваючи павутиння. — Я віддаю перевагу нормальній їжі, а не тараканам. Хоча, дивлячись на тебе, починаю сумніватися, хто з нас більше схожий на паразита.

З горем навпіл ми привели це розвалюхине гніздо до відносно притомного стану. Пил трохи влігся, двері трималися на чесному слові й моїх прокльонах, а в кутку загрозливо стояло односпальне ліжко з розхитаними ніжками й матрацом, який видавав дивні звуки навіть від подиху.

Я першою в перевалочку пішла до нього, але Орхан просто встав на моєму шляху, як гранітна брила.

— Куди це ми так розігналися? — з легким прижмуром запитав він.

— До свого законного місця відпочинку! — я спробувала штовхнути його в груди, але це було те саме, що штовхати бетонний паркан. — Я дівчина. Я втомилася. Я цілий день носила сіно!

— Ти цілий день лежала на мені в сіні, якщо бути точним, — спокійно поправив він, навіть не поворухнувшись. — А я працював за двох. Тому логіка підказує, що мій хребет заслужив на матрац більше.

— Твоя логіка кульгає на обидві ноги! — випалила я, намагаючись прослизнути під його рукою, але він спритно перехопив мене за талію й просто підняв у повітря, як мішок із картоплею. — Гей! Поставив на землю, котяче опудало!

— Не можу, закон гравітації каже, що важкі предмети залишаються на підлозі, а легкі й вередливі — висять у повітрі, — Орхан спокійно ступив крок і акуратно, але беззаперечно кинув мене прямо на центр ліжка.

Сітка піді мною видала такий заупокійний звук, наче зараз розлетиться на молекули.

— Ти з глузду з'їхав?! Воно ж зараз провалиться! — закричала я, схопившись на ліктях.

— Не провалиться, — він ліниво влігся поруч, навіть не роззуваючись, і заклав руки за голову. — Якщо, звісно, ти припиниш смикатися, як риба на суші.

— Орхане! — від обурення в мене перехопило подих. Його плече притискалося до мого, а гаряче тіло займало добрі дві треті цього нещасного ліжка. — Забирайся на підлогу! Це небезпечно для мого психічного здоров'я!

— На підлозі протяг, Ксю. А я повинен берегти себе для майбутніх поколінь, — він скосив на мене свої темно-янтарні очі, і в їхній глибині затанцювали отруйні, але бісівсько привабливі бісики. — До того ж, ти так солодко хропеш, коли втомлюєшся. Хочу насолодитися симфонією.

— Я не хроплю! — я вліпила йому подушкою прямо в обличчя.

Орхан навіть не поморщився. Він просто перехопив подушку, поклав її під голову, забрати у мене половину, і спокійно прикрив очі.

— На добраніч, фуріє. Якщо будеш лягатися — зв'яжу твоїми ж панчохами. І це буде не той сценарій, про який ти мрієш.

— Нахабний, самозакоханий, безкультурний шматок котяри... — бурмотіла я, намагаючись відсунутися до самої стіни, але кожна спроба рухатися лише сильніше притискала мене до його гарячого боку.

— Я теж тебе "обожнюю", дрібна, — прогарчав він із посмішкою в голосі. — А тепер закрий ротик і спи, бо завтра Марк змусить тебе мити свиней. І повір, вони будуть менш розбірливі у виборі компанії.