3

— Зручно вмостилася, га? — у його голосі прослизнула така відверта насмішка, що мені захотілося стерти її разом із його зубами. Його великі долоні на моїй талії раптом здалися гарячими, як розпечене залізо. — Досить оригінальний спосіб перепросити за зіпсований похорон, Ксю. Але я оцінив креатив. Мій гардероб у твоєму розпорядженні.

— Мрій більше, котяче опудало! — огризнулася я, гарячково намагаючись сповзти з його колін і водночас не заплутатися в підборах та довгій сукні. — Твоє его займає стільки місця в цьому салоні, що мені просто не було куди падати! І взагалі, прибери свої лапи, поки я їх тобі не вкоротила!

— Як грубо, — Орхан тихо хмикнув, але пальці повільно розтиснув, навмисно провівши ними по моїх боках наостанок.

Я з ганьбою повернулася у свій куток сидіння, обсмикуючи поділ і подумки проклинаючи і його, і покійного дядька, і цей клятий день. Решту дороги ми їхали в напруженому мовчанні, перекидаючись лише вбивчими поглядами.

Тільки-но ми переступили поріг нашого будинку, як вхідні двері за нами з гуркотом відчинилися знову. На порозі стояв Тимур. По венах відразу вдарила хвиля його важкої, душної аури альфи. Вигляд у нього був такий, наче він готовий прямо зараз когось розірвати. І я чудово знала, кого саме.

— Ви... Обидва... — процідив Тимур, крокуючи до вітальні. Кожен його крок віддавався глухим ударом у моїх скронях. — Ви мене дістали! Ваші вічні дитячі розбірки перейшли всі можливі межі! Звалити труну?! Перед усією зграєю та гостями?! Ви виставили нас на посміховисько! Де ваші мізки?!

— Це все вона... — почав було Орхан своїм зазвичай спокійним тоном, але Тимур різко змахнув рукою, змушуючи його замовкнути.

— Досить! Мені начхати, хто почав, і начхати на ваші дитячі відмазки! Якщо ви не здатні по-людськи поводитися в суспільстві й нормально спілкуватися, будете вчитися в польових умовах.

Я напружилася, відчуваючи, що зараз буде катастрофа глобального масштабу.

— Завтра вранці ви обоє вирушаєте до зграї Райсів, — жорстко відрізав Альфа, дивлячись на нас із висоти свого авторитету. — На тиждень. Будете працювати там і виконувати будь-яку роботу, яку вам доручить Марк. Будь-яку, зрозуміло? Від чищення вольєрів для тренувань до розвантаження складів.

— Що?! — випалила я, не вірячи своїм вухам. — До Райсів? Але...

— І щоб ви навіть не думали, що будете там прохолоджуватися в готельних номерах чи ніжитися в гостьових котеджах з басейнами, — продовжував Тимур, ігноруючи мій вигук. Його губи скривилися в суворій посмішці. — Я особисто зателефоную Марку і попереджу його. Він виділить вам закинуту однокімнатну хижу на околиці поселення. Без вигод і без прислуги. Може, хоч в одному замкненому просторі ви нарешті навчитеся уживатися вдвох і не гризти один одному горлянки.

У мене всередині все просто перевернулося. Жити? З ним? В одній кімнаті?! Тиждень?! Та ми вб'ємо один одного в першу ж ніч!

— Я не житиму в одній кімнаті з цим... цим неадекватним звіром! — закричала я, роблячи крок вперед і стискаючи кулаки. — Тимуре, це знущання! Я краще в лісі на голій землі спатиму, ніж ділитиму з ним ліжко чи простір! Це не покарання, це катування!

Тимур повільно повернув голову в мій бік. Його очі вмить спалахнули небезпечним, звірячим жовтим вогнем, а з грудей вирвалося таке низьке й грізне гарчання, що в мене всередині все затремтіло, а інстинкти заволали про небезпеку.

— Ти робитимеш те, що я сказав, Ксю, — його голос став тихим, але від цього ще страшнішим. — Або я прямо зараз посаджу обох на ланцюги. Обирайте.

Я сковзнула поглядом по його кам'яному обличчю, зрозуміла, що ліміт терпіння альфи вичерпано повністю, і важко зглотнула, заштовхуючи свою гордість глибше в горло.

— Гаразд, — ледь чутно буркнула я, опускаючи очі й відчуваючи, як щоки палають від люті. — Я поїду.

— От і чудово, — Тимур розвернувся і попрямував до кабінету. — О шостій ранку щоб обоє були в машині.

Я різко повернулася до Орхана. Він стояв, засунувши руки в кишені брюк, і дивився на мене з нахабною, темною усмішкою, яка обіцяла мені особисте пекло на найближчі сім днів.