2

Я судомно втягнула повітря, збираючись обурено випалити Тимуру все, що думаю — про те, що це не моя провина, що я просто підсковзнулася, і взагалі, якби дехто не стояв поруч із фізіономією цеглини, аварії б не сталося!

— Тимуре, я не... це все він! Я через нього впала! — мій голос зрадницьки здригнувся від гніву та сорому під десятками осудливих поглядів.

— Так! Ми вже йдемо. Ксю, пішли. Пішли, я сказав! — Орхан залізно перехопив мій лікоть, не даючи договорити жодного слова.

Його пальці стиснулися на моїй руці обручем, позбавляючи будь-якої можливості вирватися. Він тупо волоком потягнув мене геть від розлюченого альфи та перевернутої труни, ввічливо й абсолютно фальшиво киваючи присутнім.

— Вибачте, у сестрички істерика.

— Пусти мене, бовдуре! Я сама вмію ходити! — шипіла я, намагаючись вивернутися, поки ми практично бігли алеєю цвинтаря до парковки.

— Тихо будь, — обірвав він, навіть не зменшуючи темпу. — Ти й так щойно влаштувала шоу року. Хочеш, щоб Тимур тобі кінцівки повідкручував?

Він швидко заштовхнув мене на заднє сидіння нашого сімейного представницького авто. Сам застрибнув слідом, гучно ляснувши дверима. Літній водій на ім'я Степан, підозріло зиркнув на нас через дзеркало заднього виду й відразу натиснув на газ, прагнучи якнайшвидше забратися з території цвинтаря.

— Ти нестерпний! — я забилася в протилежний куток широкого шкіряного сидіння, схрестивши руки на грудях і важко дихаючи від злості. — Ти підставив мене перед Тимуром! Навіщо ти взагалі роззявив свого рота? «Дрібна», «сирітка»... Тобі весело знущатися з мене, так?!

— Мені весело дивитися, як ти ведешся на найпростішу провокацію, — ліниво відгукнувся Орхан, розстібаючи верхній ґудзик сорочки та послаблюючи краватку. Його рухи були плавними, хижацькими, а в темних очах усе ще танцювали бісики. — Ти ж спалахуєш, як сухий порох, Ксю. Гріх цим не скористатися.

— Я ненавиджу тебе, — виплюнула я, відвертаючись до вікна, де миготіли сірі надгробки, що нарешті лишалися позаду. — Терпіти не можу.

— Ого, ти така емоційна! — оксамитовий смішок зведеного брата змусив мої кулаки стиснутися міцніше. — Твоє серце зараз калатає так, що я чую його навіть звідси.

Я вже розкрила рота, щоб видати чергову порцію отрути, як раптом дорогу попереду перебіг якийсь бродячий собака. Степан злякано зойкнув і з усієї сили вдарив по гальмах.

Машину різко хитнуло вперед. Я, не пристебнута й розслаблена своєю злобою, просто злетіла зі свого місця. Спроба втриматися за водійське сидіння провалилася — пальці зісковзнули з гладкої шкіри, і я з коротким зойком полетіла боком прямо на Орхана.

Секунда — і я опинилася в дуже двозначній позі. Мої коліна вперлися в сидіння по обидва боки від його стегон, а долоні, рятуючи від падіння обличчям у підлогу, лягли прямо на його міцні, обтягнуті штанами коліна.

В ту ж мить мені перехопило подих.

Я завмерла, буквально відчуваючи шкірою кожну лінію його напруженого тіла. Моє обличчя опинилося в якихось сантиметрах від його шиї, яка пахла терпким парфумом.

Орхан не ворушився. Його великі долоні автоматично опустилися мені на талію, тримаючи міцно, пальцями впиваючись у тонку тканину сукні. Наші погляди зустрілися. Його зіниці розширилися, затопивши темрявою всю райдужку, а на дні цього погляду спалахнуло щось таке голодне й гостре, від чого в мене всередині все солодко стислося.

— Ну і... — хрипко прошепотів він, і я відчула, як під моїми долонями здригнулися м'язи його стегон. — Хто з нас тепер провокатор, Ксю?