34

Дорога додому минула в абсолютному, напруженому мовчанні.

Орхан зціпив зуби так, що на його вилицях ходили жовна. Від нього просто хвилями віяло чистим, первісним гнівом. Втім, у темряві салону, я, час від часу вихоплювала його очі — вони палали густим, загрозливим жовтогарячим вогнем.

Я вперше в житті відчувала від нього таку потужну, важку ауру справжнього хижака.

І що найстрашніше — мій мізок мав би панікувати й вимагати негайної евакуації, але моя внутрішня кішка... ця зрадниця тупо мурликала! Вона розпласталася всередині від цієї дикої, домінуючої сили. Людська ж моя частина сиділа в повному шоці: і від Стаса, який виявився тюхтієм, і від зграї п'яних нахаб, і від самого Орхана, який зараз нагадував атомну бомбу з годинниковим механізмом.

Коли авто з ревом зупинилося на нашому подвір’ї, Орхан навіть не чекав, поки я вийду сама. Він миттєво обійшов авто, висмикнув мене з пасажирського сидіння й ледь не силою поволік у бік будинку.

— Орхане! Пусти! Я сама можу йти! — намагалася заперечити я, дрібкуючи на підборах і намагаючись видерти зап'ястя.

Ага, дідька лисого! Його хватка була кам'яною — шансів вирватися було стільки ж, скільки у миші з пастки. Він проігнорував мої скиглення, втягнув мене через чорний хід, підняв сходами на другий поверх і буквально заштовхав у мою ж кімнату!

Я не встигла й озирнутися, як Орхан зайшов услід за мною і з глухим стуком зачинив за собою двері, відрізаючи нас від усієї решти світу.

Кімната була в напівтемряві, освітлена лише місячним сяйвом із вікна. Орхан повернувся до мене, важко дихаючи, і його постать перекрила вихід.

— А тепер, коротунко... — хрипко процідив він, вигинаючи брову та повільно ступаючи до мене. — Поговоримо про твій смак на чоловіків і про те, що буває, коли ти не слухаєшся.

— Що... що ти маєш на увазі? — витиснула я з себе, намагаючись, щоб голос не тремтів.

Але в душі коїлося щось абсолютно дике й незрозуміле. Уперше в житті в присутності зведеного брата мені було... НАСТІЛЬКИ ніяково. Уперше в житті в мені боролися два протилежних пориви: я наче хотіла заперечити, витиснути з себе порцію фірмових саркастичних лайок, але щось усередині просто блокувало рот. Якісь первісні, глибинні інстинкти шипіли: «Замри, дурепо, перед тобою розлючений хижак!».

«Стоп! Що за маячня?! — гарячково проносилося в моїй голові, поки серце гатило в ребра, мов оскаженіле. — Це ж той самий ненависний зведений братик! Той самий Орхан, якого я ще тиждень тому ногами штовхала з ліжка, якого щипала за боки й із яким ми ледь не щодня дерли одне одному горлянки!».

Але зараз... зараз передо мною стояв зовсім інший чоловік. У напівтемряві кімнати м'язи на його широких плечах і грудях напружено перекочувалися під засмаглою шкірою, а від його постаті йшла така шалена, дахозносна аура, що в моєму сонячному сплетінні все переверталося догори дригом.

Орхан почав повільно підходити до мене. Крок. Ще один.

І я, піддавшись інстинктам втечі, почала відступати назад, спотикаючись на своїх підборах.

— Ти невиправна, Ксю, — процідив він низьким, хрипким голосом, не зводячи з мене палаючих жовтогарячих очей. — Я ж попереджав тебе: людський хлопець — це не для тебе. Вони слабкі, і вони в першу ж секунду звалять у кущі, коли тобі знадобиться справжній захист.

Я зібрала в кулак увесь остаток своєї сміливості, вирівняла спину й зухвало випалила:

— А я не збираюся питати в тебе думки щодо мого особистого життя! Ніби ти вдаліше за мене розбираєшся, хто для мене краща пара!

Орхан розізлився остаточно. Його очі спалахнули темним вогнем, він зробив один стрімкий ривок уперед — і в мене, на жаль, вже більше не було куди відступати.

Я боляче вперлася спиною в холодну стіну. У ту ж секунду його важка, кремезна рука з гуркотом оперлася об бетон прямо біля моєї голови, повністю відрізаючи мені всі шляхи до втечі.

Я опинилася в пастці. У повній, глухій пастці його тіла, й його оскаженілої аури.

— У мене достатньо мізків, "сестричко", щоб розуміти, яку пару тобі ТОЧНО не треба обирати! — нависаючи надо мною, жорстко сказав він.

Хотілося втекти від цього погляду, дико хотілося опустити очі долілиць, але гордість виявилася сильнішою. Я вперто задерла підборіддя, подивилася йому прямо в обличчя й знову пішла в атаку:

— І чому ж це мені не треба обирати, наприклад, того ж Стаса?! Або взагалі будь-якого людського хлопця?! У нашого альфи Тимура істинна пара — людина! У Марка дружина — теж людина! І що, вони погано живуть?! Чим я від них гірша?!

Орхан нахилився ще ближче — так, що його гарячий подих торкнувся моїх губ, — і розлючено випалив:

— Та тим, що ти — ДІВЧИНА!

ЩО-О-О?!

Від цієї шовіністичної заяви я просто офігіла! На якусь мить уся моя паніка, весь дивний страх, який клубився в шлунку, просто випарувалися, поступившись місцем чистій, пекучій жіночій люті.

— І ЩО З ТОГО, ЩО Я ДІВЧИНА?! — верескнула я прямо йому в обличчя, навіть забувши, що зависла в пастці біля стіни. — Я маю точно такі самі права, як і будь-хто в цій зграї! Зараз тобі не середньовіччя, Орхане, щоб ділитися на жіночу та чоловічу стать у правах!

Орхан нахилився майже впритул. Його губи опинилися біля мого вуха, і від цього гарячого подиху по всьому моєму тілу пробіглася зграя божевільних, диких мурашок.

— Можливо, я зараз відкрию тобі Америку, Ксю... — сардонічно й хрипко прошепотів він, від чого моє серце зробило небезпечний сальто-мортале. — Ти або будь-яка інша дівчина можете у своїх рожевих мріях продовжувати вважати, що стать не має значення. Але подивися реальності в очі! Дівчина — особливо така гарна, як ти, — це заборонений плід, який чоловіки тільки й мріють зірвати. Ви слабкі. Ви не можете захистити себе без хитрощів. Особливо людські дівчата... Проте навіть якщо з людським чоловіком ти здатна легко впоратися, то в зграї — чоловіки-перевертні. І серед них ти стаєш тією ж самою слабкою дівчиною.

Я важко, уривчасто дихала, слухаючи його оксамитовий, небезпечний шепіт. А він навіть не думав зупинятися: