30

Не встигла я після цього гарячого перфомансу біля стіни витиснути з себе бодай слово, як із моєї кімнати пролунав дзвінок телефону.

Скориставшись тим, що Орхан трохи ослабив хватку, я миттєво вислизнула з-під його руки, як спритна кішка, і кулею рвонула до тумбочки. На екрані висвітлилося ім'я Стаса.

— Алло, Стасику! — вигукнула я, навмисно голосно й з особливою ніжністю в голосі, щоб насолодитися тим, як похмуро вигинається брова в Орхана, який виплив із ванної.

— Привіт, Ксю! — пролунав бадьорий голос у слухавці. — Я дзвоню з чудовою новиною. Сьогодні ввечері ми влаштовуємо вечірку — у Рут день народження! І я обов'язково хочу, щоб ти прийшла.

— О, це чудово! Звісно, я з радістю прийду, — посміхнулася я.

Орхан у цей момент підійшов ближче й підло нахилив голову, явно намагаючись підслухати кожне слово. Я почала активно махати на нього руками й відганяти, мов шкідливу муху, показуючи очима: «Відвали, це не твої справи!». Але котяче опудало лише єхидно посміхнулося й залишилося стояти поруч.

— Супер! — продовжував Стас. — Але є невеличка деталь: вечірка буде в форматі «парами». Ми з тобою, звісно, йдемо разом. Але ж... в тебе є зведений брат Орхан. Сестра запропонувала, щоб ти взяла його із собою — буде парою для Рут, щоб їй не було сумно!

У мене аж телефон із рук ледь не випав.

Орхан — парою для Рут?! Для тієї самої мисливиці, яка вчора дивилася на мене, як на килим із пантери?!

Розповідати Стасу прямо зараз, який у мене насправді «прибацаний» братик із приступами звірячої люті й тотального контролю, мені взагалі не хотілося. Це б виглядало дивно.

— Е-е-е... ну... — гарячково міркувала я. — Гаразд, Стасику, я з ним побалакаю! Думаю, ми щось вигадаємо!

— Чекаю на вас о шостій! Буде весело! — радісно мовив Стас і поклав трубку.

Я повільно опустила телефон і перевела погляд на Орхана. Він стояв, склавши руки на грудях, і з легким призирством вивчав мою розгублену фізіономію.

— Ну що там твій Аполлон нащебетав? — хмикнув він.

— Коротше, так, — я вирівняла спину й посміхнулася найзухвалішою посмішкою. — Ти сьогодні йдеш на вечірку.

Орхан аж брову задер:

— На яку ще вечірку? Я нікуди не йду. У мене повно справ. 

— Йдеш-йдеш! — тріумфально вигукнула я. — У тієї самої Рут, яку ти вважав моєю суперницею, сьогодні день народження! І вечірка буде парами. Я йду зі Стасом, а ти... ти йдеш як пара для Рут!

Орхан остовпенів. Його обличчя скривилося так, ніби йому запропонували з'їсти лимон разом із шкіркою.

— Що?! — загарчав він. — Я — парою для якоїсь лівої дівчини?! Та ні за які сосиски у світі! Я краще в лісі ночувати буду, ніж грати роль кавалера для людського дівчиська! Шукайте іншого дурника.

Він розвернувся й зробив крок до виходу з кімнати. Я вже збиралася видати йому порцію ображених лайок, як раптом Орхан зупинився.

Він застиг на порозі. Його плечі напружилися. У його голові, схоже, провернулися якісь складні й таємні тактичні коліщатка: вечірка... Стас... і він поруч, контролюючи кожен крок цього «людського залицяльника».

Орхан повільно розвернувся назад. Його темні очі звузилися, а на губах з'явилася дивна, й дуже небезпечна посмішка.

— Знаєш що, панікерша... — протягнув він низьким голосом. — А я змінив рішення. Я йду.    

Я аж рот відкрила від несподіванки:

— Серйозно?! Чому це раптом?!

— Треба ж комусь доглядати за тобою, щоб ти знову не знайшла собі нових пригод, — потиснув плечима він із максимально байдужим виглядом. — Збирайся. О шостій будемо підкорювати це свято.

Він вийшов, а я залишилася стояти в повній розгубленості. Чому він погодився?! Що в цього мохнатого на думці?!