27

Ми сіли за круглий столик у кутку. Стас, як справжній джентльмен, одразу побіг до стійки замовляти нам якісь модні десерти й каву, залишивши нас із його сестричкою один на один.

Напруга за столиком зависла така, наче повітря між нами, от-от, зараз лусне наче кулька.

Рут склала руки на грудях і першою пішла в атаку:

— І давно ви зі Стасом знайомі?

— Та ні, приблизно тиждень, — посміхнулася я, намагаючись вдавати максимально милу дівчину.

У цей момент повернувся Стас із підносом і з радісною фізіономією підхопив:

— Уявляєш, Рут, я випадково збив цю чарівну леді своїм джипом, коли вона була на ранковій пробіжці!

Рут аж брову вигнула:

— Серйозно? І як це вона ще на тебе в поліцію не заявила?

— Та ну, я ж не зі злих міркувань, просто трапилася неприємність, — рассміявся Стас, розставляючи чашки.

Але Рут брата вже не слухала. Вона впилася поглядом прямо в мої очі, аж трохи подавшись уперед через стіл.

— Слухай... — раптово мовила вона, звузивши зіниці. — У тебе такі очі дивні. Настільки насичені... аж майже жовті! Це, звісно, дуже гарно, але так незвично. У тебе лінзи?

«Ага, лінзи, — подумки пробурчала я. — Фірми "Дика пантера", розширена версія з нічним баченням!».

— Ні, — абсолютно спокійно відповіла я. — Це мій натуральний колір очей. У мене в усієї сім'ї такі очі.

— Та невже? — з сумнівом протягнула Рут.

— Абсолютно! Це наша родинна особливість, — підтвердила я й вирішила трохи перевести тему: — До речі, у мене теж є брат, правда, зведений. Його звати Орхан. Він, звісно, трішки прибацаний із своїми приступами суворого контролю... А в тебе брат класний!

— Так, я знаю, — сухо відповіла Рут, навіть не посміхнувшись.

Стас, здається, взагалі не помічав, що між нами вже заіскрило, і невимушено додав:

— О, до речі про родинні особливості! Рут у нас захоплюється полюванням. Наш батько — завзятий мисливець, дуже хотів мене привчити до цієї справи, але в мене якось не лежить душа до лісу й стрілянини. А от сестрі сподобалося! Вона в нас чудово стріляє, тож вони з батьком постійно їздять разом на полювання.

У моїй голові в цю секунду просто сирена зажала!  

«ПІПЕЦЬ, КСЮ! З ким ти взагалі каву п'єш?!» — вищав мій внутрішній голос.

Мисливиця! Вона стріляє в тварин!

У мені миттєво прокинулася якась дика, первісна антипатія. Якому хижаку сподобається сидіти в затишній кав'ярні за одним столиком із людиною, яка у вільний час любить ходити по лісу з рушницею на звірів?!

Під цим уважним, колючим поглядом Рут мені стало капець як незатишно. Вона дивилася на мене так, ніби вже приміряла, як моя тушка буде виглядати в якості килима. Кава раптом здалася гіркою, десерт — несмачним, і єдине, чого мені зараз захотілося — це звалити назад до Орхана. Той хоч і прагматик нещасний, зате з рушницею за мною по кущах не бігатиме!