26

Коли тренування нарешті закінчилося, і ми обоє привели себе в порядок, Стас усміхнувся й обережно взяв мене за руку:

— Ксюшо, як щодо того, щоб посидіти в затишній кав'ярні неподалік? Заодно, якщо ти не проти, я б познайомив тебе зі своєю молодшою сестрою. Вона якраз зараз у торговому центрі, треба її забрати, бо вона без авто.

Я трохи зніяковіла, але в душі прокинулася жіноча цікавість. Познайомитися з сестрою? Це вже схоже на щось серйозне.

— О, ну я взагалі-то не проти, — відповіла я, а потім посміхнулася й легенько штовхнула його ліктем у бік. — Тільки... є одне прохання, Стасе.

— Яке? — здивувався він, зупиняючись біля виходу.

— Не клич мене «Ксюша». Мене від цього імені трохи смикає, воно для мене занадто сіре чи що. Я звикла, коли мене називають просто «Ксю». Для всіх друзів і рідних я Ксю. Потягнеш?

Стас тепло рассміявся, притискаючи руку до серця в жартівливому жесті:

— Зрозумів, прийняв до виконання! Відтепер тільки Ксю.

Ми сіли в його джип і вже за п'ятнадцять хвилин під'їхали до величезного торгового центру. Біля скляних дверей під навісом чекала дівчина з кількома брендовими пакетами в руках. На вигляд їй було років двадцять: струнка, з доглянутим волоссям яскраво-червоного кольору і в дуже стильному, дорогому одязі.

— Ксю, ось і вона. Це Рут, — сказав Стас, виходячи з машини, щоб допомогти сестрі з пакетами.

Вони обійнялися, і Стас одразу ж кивнув у мій бік:

— Рут, знайомся, це Ксю. Ксю, це моя сестра Рут.

Я усміхнулася своєю найпривітнішою посмішкою й визирнула з пасажирського сидіння:

— Привіт, Рут! Приємно познайомитися!

— Привіт... — повільно відповіла дівчина.

Вона завантажила свої покупки на заднє сидіння й сіла поруч із ними, але її погляд... Боже, цей погляд мене просто ошпарив!

Рут дивилася на мене не просто з цікавістю, а з якоюсь глибокою, липкою настороженістю. Її карі очі буквально сканували кожну деталь моєї зовнішності: від зачіски до одягу. Вона не посміхнулася у відповідь, і здавалася напруженою, мов струна, ніби перед нею сиділа не дівчина її брата, а якась невідома істота.

«Та що з цими людьми не так?! — промайнуло в моїй голові, поки Стас заводив мотор і рушав у бік кав'ярні. — Чому сестра Стаса дивиться так, наче я в неї гаманець викрала?».

Походу я їй не сподобалася.

— Ну що, дівчата, — весело перервав мовчанку Стас, зазираючи в дзеркало заднього огляду. — Їдемо їсти найсмачніші десерти в місті?

— Угу... їдемо, — тихо промовила Рут, не зводячи з мене важкого, вивчаючого погляду через дзеркало.

Щось мені вже перехотілося сидіти в кафешці із сестрою Стаса...