24

Через мій дикий, ультразвуковий вереск котедж ожив за лічені секунди.

Першими з заспаними очима й пістолетом з задніх дверей вискочили Тимур та Інна. Обоє виглядали так, ніби їх видерли з найсолодшого сну: Інна в кумедній піжамі з качками й кудлата, Тимур — у домашніх штанах, натягнутих задом наперед, із скуйовдженим волоссям.

І лише один Орхан, який виплив услід за ними, виглядав так, ніби зійшов з обкладинки журналу. Сорочка застебнута, волосина до волосини — він явно взагалі не лягав спати! Спокійно склавши руки на грудях, він зупинився за два кроки від мене й подивився на мою тушку, яка епічно висіла в кущі бузку з букетом троянд під пахвою. У його погляді читалося стільки єхидства, що в мене виникло чітке враження: рятувати мене він взагалі не збирається. Радше зачекає, поки кущ мене остаточно доб'є.

— Боже, Ксю! — Інна першою кинулася до мене й почала обережно відплутувати мої пасма від колючих гілок. — Ти що тут робиш?!

— Та ось... ботаніку вивчаю, — прохрипіла я, поки Інна звільняла моє волосся.

Коли мене нарешті видерли з зеленої пастки й завели у вітальню, Тимур, суворо звівши брови, схрестив руки на грудях:

— Так. А тепер поясни, де це тебе носило до першої ночі?

— На побаченні я була! — гордо випалила я, притискаючи троянди до смарагдової сукні.

Тимур лише байдуже мугикнув: «А, ну зрозуміло», і вже розвертався до сходів. Але тут зірвало дах в Орхана:

— Зрозуміло?! Тимуре, ти серйозно?! Вона вештається невідомо де з якимось лівим чуваком, а ти просто мугикаєш?! — завівся він на рівному місці.

— Орхане, вона доросла дівчина, — спокійно й навіть трохи сонно відповів Тимур. — Вона має повне право ходити на побачення, з ким хоче.

— Та він навіть НЕ ПЕРЕВЕРТЕНЬ! — аж загарчав Орхан, подаючись уперед. — Він звичайна людина!

— І що?! — раптово обурилася Інна, впираючи руки в боки й міряючи Орхана гнівним поглядом. — Я теж людина! І що тепер, мені заміж за Тимура не можна було виходити?! Кожна людина — і перевертень теж! — має право на своє щастя!

Орхан від такого випаду аж поперхнувся й на секунду заглух.

Тимур з Інною, вирішивши, що це чергова сімейна драма двох психованих, вже збиралися йти спати, як я згадала про головне:

— Стійте! Я взагалі чого закричала! Там під вікнами хтось був! Якась чорна тінь майнула прямо біля кущів! Мені здається, до нас хтось намагався залізти, але злякався мого крику й втік!

Тимур закотив очі:

— Ксю, ну знову ти про свою маячню... Передивилася детективів?

— Та ні! Давайте перевіримо! Я вам точно кажу, там хтось був!

Іти на двір нікому не хотілося, але мій вкрай переляканий вигляд вони все ж не змогли проігнорувати. Взявши потужний ліхтарик, Тимур, Орхан і ми з Інною вийшли під вікна до тих самих кущів.

Світло жовтого променя ковзнуло по вологій землі і всі застигли. Прямо під вікном, на м'якому ґрунті, чітко проглядалися глибокі відбитки великих звірячих лап.

— Ось! Бачите?! Я ж казала! — тріумфально, але з побожним жахом вигукнула я.

Тимур присів на коліна, уважно вивчаючи сліди, і його обличчя миттєво втратило сонливість:

— Це дійсно схоже на відбитки пантери...

Ми всі трое одночасно втягнули носами повітря, намагаючись зчитати запах того, хто це залишив. Але як ми не намагалися — нуль. Взагалі нічого! Ніякого запаху! Ніби під вікнами топтався привид або фантом.

Тимур підвівся, важко зітхнув і пробурмотів собі під ніс:

— Хм... Це нагадує мені одну стару історію...

— Яку ще історію?! — синхронно випалили ми з Орханом.

Але Тимур лише похмуро промовчав, вимкнув ліхтарик і суворо сказав:

— Все, марш у будинок і спати. Розбиратися будемо завтра на свіжу голову.

Заперечувати Альфі ніхто не наважився. Ми повернулися в дім. Я, втомлена, перелякана, але горда собою, попленталася до своєї кімнати, обіймаючи букет від Стаса.

Я вже заходила у двері, як услід за мною без стуку прошмигнув Орхан. Він прикрив двері й застряг на порозі. Його обличчя було непроникним, а погляд — важким.

— Він тебе цілував? — раптом запитав він. Голос був дивно спокійним, але в повітрі аж затріщала напруга.

— Це не твоя справа, — огризнулася я, кладучи квіти на тумбочку.

— Я запитав: він тебе цілував чи ні? — так само карбуючи кожне слово, спокійно повторив він, дивлячись мені прямо в очі.

Я склала руки на грудях і, виклично посміхнувшись, кинула:

— Ну... у щочку.

Орхан декілька секунд свердлив мене своїм темним, пропалюючим наскрізь поглядом, від якого в мене по спині пройшли мурашки. Потім, не сказавши більше жодного слова, він просто розвернувся, вийшов із кімнати й тихо зачинив за собою двері.