20

Наступного дня моя регенерація виправдала всі очікування: забій на стегні вже майже не болів, хоча еластичний бинт я про всяк випадок залишила — суто для драматичного ефекту, раптом Тимур вирішить знову відправити нас на якісь виправні роботи.

Близько полудня, коли я ліниво гортала стрічку новин (інтернет у будинку Тимура, слава богам, літав, на відміну від тої забутої вищими силами хатини), на екрані висвітлився невідомий номер.

Я здивовано припідняла брову, натиснула на зелену кнопку й притисла слухавку до вуха:

— Алло?

— Привіт, Ксюшо! — пролунав у динаміку той самий оксамитовий, вихований і капець який привабливий голос. — Сподіваюся, не відволікаю? Це Стас. Ну, той самий жахливий водій, який ледь не позбавив світ такої красивої дівчини.

— О, привіт, Стасе! — я миттєво розплилася в посмішці, вирівнюючи спину. — Ні, не відволікаєш.

— Я цілий день собі місця не знаходжу. Як ти почуваєшся? Синяк дуже страшний? Чи використовуєш ліки й мазі, які лікар приписав?

— Ой, ну набагато краще, насправді, — ххикнула я, накручуючи пасмо волосся на палець. — Так, мій генерале! Звісно використовую, все за розкладом!

Стас на тому кінці дроту приємно й так заразливо розміявся:

— Радий чути, що дисципліна на висоті, рядова Ксюшо! Слухай... я насправді дзвоню, бо досі почуваюся винним. Чи можу я в якості вибачення запросити тебе провести сьогодні разом вечір?

Я аж застигла посеред кімнати. Опача...

У голові миттєво увімкнувся червоний сигнал тривоги. Це що, побачення?! Ну, класичне таке побачення! В мені знову заговорила та сама психована панікерша, але Стас, ніби відчувши мою розгубленість, швидко додав:

— Це суто дружня вечеря в якості моєї моральної компенсації! Ніякого тиску, чесно. Просто хочу переконатися, що ти не тримаєш на мене зла.

— Ну... я навіть не знаю... — протягнула я, намагаючись не погодитися занадто швидко. — А де саме ти пропонуєш посидіти?

— О, у мене є невелика, але дуже затишна власна кав'ярня, — з ентузіазмом підхопив Стас. — Там чудовий інтер'єр, повна приватність і шеф-кухар готує просто божественні, величезні соковиті стейки з просмажкою медіум-рейр. Ти любиш м'ясо?

СТЕЙКИ. Ціле блюдо соковитого, гарячого м'яса з рум'яною скоринкою.

У цей момент уся моя дівоча розгубленість, гордість і правила пристойності просто помахали ручкою й вилетіли в кватирку. Альо, я — чорна пантера! Вища хижачка! Мене в принципі неможливо було підкупити квітами чи кіношками, але стейки... Стейки — це був мій криптоніт, моя слабкість і прямий шлях до мого серця (чи шлунку).

«М'ясо... Багато м'яса...» — зрадницько замуркотів мій внутрішній хижак, ковтаючи слину.

— Знаєш, Стасе, — перебила я його, намагаючись, щоб мій голос не тремтів від гастрономічного екстазу. — Ти підібрав дуже правильні аргументи. Проти божественних стейків я просто не маю права встояти.

— Чудово! — з полегшенням видихнув він. — Тоді о восьмій вечора я заїду за тобою?

— Домовилися. О восьмій біля воріт, — відповіла я й поклала трубку.

Я затанцювала переможний танець прямо на килимі. Вечеря з красунчиком, безкоштовне м'ясо від шефа й повний ігнор усіх нині існуючих проблем!

Єдине, що мене зараз турбувало: як непомітно вислизнути з дому о восьмій вечора, щоб Орхан не влаштував чергове звіряче рикання прямо перед капотом Стасового позашляховика. Але це вже були проблеми майбутньої Ксю. Зараз головне — вибрати сукню, яка ідеально підкреслить мою підкачану дупцю!