18

Наступний ранок почався з нетипового для мене нападу совісті.

Лежачи в ліжку й розглядаючи стелю, я згадала вчорашній ор Тимура. Ну, якщо чесно, наш альфа-опікун був де в чому правий. Останнім часом я реально стала якоюсь занадто психованою, лінивою, ще й на людей (і на окремих котячих свиней) кидаюся з приводу й без.

«Треба повертати дисципліну», — твердо вирішила я, натягуючи облягаючі спортивні лосини й топ.

Ні, з дупцею в мене і так усе було просто ідеально — підкачана, пружна, хоч зараз на обкладинку журналу. Але пробіжка на свіжому повітрі мала б прочистити мої мізки від непотрібних думок.

Я застромила у вуха бездротові навушники, увімкнула трек і вибігла на дорогу неподалік будинку Тимура. Ранок був прекрасним, вітерець приємно обдував обличчя, ноги легко тримали ритм. Я так заглибилася в музику, що повністю випала з реальності.

І це було моєю найбільшою помилкою.

На крутому повороті лісової дороги з-за дерев раптово вилетів чорний позашляховик. Я навіть злякатися не встигла — лише почула дикий вереск гальм.

Потужний удар у бік — і я з епічним криком відлітаю прямо в м'яку придорожню траву, а мої навушники красивою дугою розлітаються в різні боки.

— О-о-о-оу... — застогнала я, намагаючись зрозуміти, чи всі лапи на місці. Дякувати котячій регенерації, кістки наче були цілі, але праве стегно й бік пекли немилосердно.

Двері джипа з гуркотом розчинилися. З машини кулею вискочив хлопець. І, матінко рідна, який хлопець! Високий, широкоплечий, у білій сорочці з підкоченими рукавами, з ідеально укладеним темним волоссям і очима, повними щирого, дикого жаху. Навіть Вадимчик із маршрутки поруч із ним виглядав як недорослий підліток.

— Боже! Дівчино! Ви жива?! — він підлетів до мене, падаючи на коліна прямо в багнюку, взагалі не шкодуючи своїх дорогих штанів. Його руки тремтіли, коли він обережно торкнувся мого плеча. — Пробачте, я вас не помітив через ці кущі! Де болить? Ви можете підвестися?

— Та наче... кхо... жива, — прохрипіла я, тримаючись за забитий бік. — Просто мій внутрішній навігатор трохи збився.

— Так, без панік, я зараз викликаю швидку... Ні, швидка буде довго їхати! Я сам вас відвезу! — панікував красунчик, акуратно підхоплюючи мене під спину.

— Ні-ні, не треба в лікарню! Я переве... кхм-кхм-кхм...у мене все заживе як на соба... ой, тобто, я просто міцна дівчина, все само пройде! — почала віднікуватися я, розуміючи, що рентгени та аналізи мені взагалі ні до чого.

— Жодних «само пройде»! — безапеляційно заявив він, піднімаючи мене на руки так легко, ніби я важила як пушинка. — Мене, до речі, Стас звати. І я себе ніколи не прощу, якщо з вами щось станеться через мою неуважність.

Протестувати було марно. Стас виявився напрочуд упертим. Він бережно всадив мене на шкіряне сидіння свого крутого авто й на повній швидкості помчав до найближчої приватної клініки.

У лікарні мене обстежили по повній програмі. Слава котам, рентген показав, що переломів немає, але лікар суворо констатував: «Сильний забій м'яких тканин і величезна гематома. Потрібен спокій».

Стас увесь цей час бігав по коридорах як заведений. Він не знав, як загладити провину, тому без зайвих слів повністю оплатив усі дорогі аналізи, огляди й купив цілий пакет ліків та якихось елітних мазей для швидкого загоєння.

— Ксюшо, мені так ніяково, — бідкався Стас, коли обережно підвозив мене назад до будинку Тимура. — Ці ліки — це найменше, що я міг зробити. Обіцяй, що будеш мазати бік двічі на день.

— Обіцяю, Стасе. Дякую за допомогу, ти справді мене врятував, хоч сам і збив, — посміхнулася я, забираючи пакет.

Він зупинив машину біля паркану, повернувся до мене й трохи збентежено посміхнувся:

— Ксю... Я б дуже хотів упевнитися, що з тобою все буде добре. Можна мені... твій номер телефону? Обіцяю не набридати, просто контрольний дзвінок увечері, дізнатися про самопочуття.

Я прикусила губу. Хлопець — золото: вихований, багатий, турботливий, та ще й на руках носить. А головне... у мене в голові миттєво з'явилося обличчя Орхана. О-о-о, уявляю, як у цього придурка почне сіпатися око, коли він почує про Стаса!

— Звісно, Стасе, записуй, — сліпуче посміхнулася я, диктуючи цифри.

Я вийшла з машини, тримаючи в руках пакет із ліками, і кульгаючи поплелася до хати. На душі було водночас і боляче від забою, і капець як інтригуюче.