1

У далеких глибинах космосу  його просторами кружляла планета із двома червоними сонцями. Вона була покрита глибочезними океанами, на дні яких зародилось перше примітивне життя і безкраїми лісами.  Ліси і океани буяли життям, воно набуло тут різних чудернацьких форм. Рослинність на цій планеті було в основному темно-фіолетового кольору, як фіолетова капуста, гінура чи оскаліс. Дерева із круглими, як у  вільхи;  овальними, як в сливи; серцеподібними, як  у липи  та гострими на кінчику, як в тополі листями були як раз  глибокого сливового кольору.  Деякі листочки пронизували бордові  прожилки, у інших завернута назовні кайма по краях  яскравіла малиновим  кольором.  Верхівки дерев  вкривали найсвітліші ніжно-фіалкові листочки, саме вони отримували найбільше світла і тепла від обидвох сонць, чим ближче до землі, тим темнішими ставали листочки на нижчих гілках. Дно лісу вкривали рослини баклажанового, чорнильного, майже чорного, як гейхера чи перилла кольору, вони своїми темними листочками намагались ввібрати ту дрібку світла, що ледве пробилось через крони дерев. Були тут часом трави глибокого коричнево-шоколадного, як колеус відтінків.  На відкритих місцинах росла трава із сріблястим металічним відблиском, здавалось, що на кожну травинку хтось пензликом наніс ртуть і вона мерехтіла міріадами іскр у променях червоних сонць, як тут у нас на Землі переливається металічним сяйвом тропічна бегонія павоніна.  

Добру частину неба займали дві розжарені кулі сонць.  Одне з них було  дещо більшим від іншого і навіть в самому зеніті знаходилось на небі трохи вище від меншого сонця. Вони безперервно танцювали в небесах і то зближались, то розбігались, інколи на якийсь час заступаючи один одного. Сходи та заходи сонць було одним з наймальовничіших та  найживописніших явищ, яке  будь-коли існувало в  безкраїх космічних просторах. Спочатку перед першими променями сонця  жителі планети відчували на собі  хвилю тепла, яка неслась із горизонту, де ось-ось воно мало виплисти. Потім за небокраєм починала жевріти рубінова,  карміново-червона заграва і виринав краєчок багряного сонця. Чорна темінь неба ставала циноброва, небеса переливались відтінками  гранатового, брунатного, мідного, цинамонового,  бронзового і бурштинового кольорів. Сонце поволі піднімалось,  освічуючи планету червоногарячим сяйвом, усе було залите барвами осіннього кленового вогню.  Дерева та предмети починали відкидувати м'які розмиті сіро-синюваті тіні, фіолетово-аметистові ліси немов  тонули у морі розпеченої лави.  Коли перше  сонце доходило вже майже до половини небозводу,  із-за обрію показувалось  менше, додаючи до небесної палітри кармазинового та порфірового забарвлення. В якусь мить, коли одне сонце вже зійшло, а інше, мов м'яч ще лежало на набосхилі,  простір ставав цегляного, моркв'яного та вохристового кольорів.  Днем, коли обидва сонця однаково височіли в небі  і їх сила була найбільша, небеса набували світло-шафранового відтінку, а самі сонця із просто  червоних ставали червонясто-помаранчевими.  Як тільки менше сонце починало підніматись над планетою,  у предметів з'являлась друга тінь, бо тепер у небі було два джерела світла. Одна  тінь була довша і чіткіша, її обриси розпливались  у теракотове забарвлення,  а інша коротша і розмитіша із міднуватими краями, вони частково  перекривали одна одну,  кидаючи на землю графітово-сіру пляму. З кожною  наступною годиною тіні то видовжувались, то коротшали, і відбивались  від предметів під що раз іншим кутом. 

Лорі стояв на дерев'яній площадці і милувався сходом  сонць, скільки він себе пам'ятає, а вони ніколи не були однакові.  Кожного ранку по-іншому розливалось світло, по-іншому на небі сходило більше, а потім менше сонце. Інколи світанок був переважно червоно-багряного кольору, другого разу до небесної грані зразу вплітались помаранчеві і бронзові барви. Він,  відчуваючи  на обличчі перші невидимі промені тепла, повертався  у бік сходу і вдивляючись  у пітьму, чекав, як за небокраєм зажевріє гранатова заграва. Лорі, як і все його плем'я, жив на деревах з того часу, як  у лісах  поселився звір. Це сталось задовго до  його народження, на деревах виросло вже кілька поколінь. Люди  забули, як це безтурботно будувати житло на землі, розпалювати по вечорах вогнище і готувати на всю родину їжу, коли діти поряд із галасом  бавляться у піжмурки та квача, а повечерявши, розказувати один одному бувальщину  і співати тужливі чи веселі пісні. Земля для них стала місцем страху та небезпеки, на неї спускались лиш по крайній необхідності і то гуртом.  Звір блукав по лісах, міг в будь-яку мить розірвати чи затоптати. На деревах вони почали споруджати   легкі дерев'яні хатки, які захищали від дощу, кругом хаток  простягались дерев'яні площадки, які заміняли їм подвір'я. Ці  помости з'єднувались між собою і так можна було переміщуватись із дерева на дерево, на  кожному з яких селилось по сім'ї. Діти тут швидше вчились лазити по деревах, ніж їх ніжки ступали перші непевні кроки по твердій поверхні. Вони спускались вперше  на землю може десь у віці шести-семи  років - світ вони звикли бачити тільки згори, і під наглядом дорослих починали вивчати дно лісу, при перших же ознаках небезпеки діти негайно залазили назад на  дерево.  

Але вічно на деревах теж не можна було сидіти. Треба було спускатись, щоб рубати дерева для хаток, збирати ягоди, фрукти, які спіли на дуже низеньких карликових деревцях, робити дрова із старих повалених дерев. Серед безкрайого лісу зустрічались поляни, на яких росли злакові рослини  схожі до ячменю. Коли наступав час  дозрівання, люди починали їх збирати і одразу ж швиденько заносити снопи  наверх на дерева, на яких вже хтось  стояв  і передавав їх ще вище. Найбільший страх у них викликав відкритий простір,  люди відчували абсолютну незахищеність, допоки вони були серед лісу, кожен знав, що у разі небезпеки головне встигнути застрибнути на якесь дерево -  звір лазити по деревах  не вмів, на поляні до найближчого  дерева треба було ще добігти, а звір бігав  швидше від  них усіх. Тому збирати злакові на поляни відправляли найсміливіших і найвправніших. Лорі завжди був серед них.