~40~

— Це мисливський будиночок, Інно, — він зняв куртку. — Тут не готель.

— Я не збираюся спати з тобою в одному ліжку!

— Я тобі цього ще не пропонував, — холодно відповів він. — Розслабся.

— Розслабся? — фиркнула я. — Ми застрягли в лісі, без зв’язку, навколо хурделиця, і Новий рік пішов у дупу, а ти пропонуєш мені розслабитися? Що ми будемо робити з ліжком?

— Спати, — коротко сказав він.

— Добре, я — на ліжку, — одразу відповіла я. — А ти — на підлозі.

— Чому це? — він підняв брову.

— Бо я людина і не можу спати на килимку!

— А я, значить, можу? — сухо поцікавився він.

— Ти великий, сильний, у тебе є хутро — тобі не звикати. І взагалі, ти сам винен, що нас сюди привів.

Він хмикнув і нічого не відповів, проігнорувавши мої голки, натомість розтопив грубку й відчинив дверцята в старенький підвал.

Я почула, як він там чимось шарудить, а через хвилину він піднявся знизу з чималим шматком кабанячої ноги, обгорнутої тканиною, і запиленою пляшкою.

У моєму животі одразу заурчало.

— Це м’ясо? Думаєш, воно не протухло?

— Схоже на хамон, — сказав він. — І, напевно, вино. Не знаю, яке, але не думаю, що воно зіпсоване.

— Це, звісно, не святковий стіл, — я повільно усміхнулася, — але хоч із голоду не помремо.

— Як на мене, це навіть розкішно для нашої ситуації, — знизав він плечима. — Новий рік усе-таки.

— Думаєш, мені зараз до святкування? — я ображено подивилася на нього.

— Не знаю, але пропоную не сидіти з кислими мінами, — відповів він. — Їжа є, дах над головою є, живі-здорові, сидимо в теплі.

Я зітхнула, подивилася на ліжко, потім на нього.

— Добре. Але про ліжко ми ще поговоримо.

— Я й не сумнівався, — він криво всміхнувся.

Поки він нарізав м’ясо ножем, який знайшов у шухляді, я відкрила пляшку вина.

За вікном завивав вітер, і мені навіть стало трохи затишно.

— Ну що, — сказала я, піднімаючи склянку. — За найгірший Новий рік у моєму житті.

— За те, що все не так погано, — відповів Тимур і цокнувся зі мною.

Схоже, ця ніч буде довгою. І не тільки через одне ліжко.