~36~

Я наче застигла.

Натомість Тимур, уже в людській подобі, за секунду опинився біля мене:

— Інно, ти в порядку?

Він швидко оглянув мене, а тоді притис до себе, гладячи по голові:

— Усе добре, ти ціла.

І я була б не проти обійнятися після такого стресу, і все було б нічого, якби…

Якби Тимур не був у костюмі Адама після свого перетворення! І якось, знаєте, дуже ніяково, коли до тебе притискається кремезний чолов’яга, на якому немає жодної деталі одягу!

— Т-тимуре… відпусти, ти ж зовсім без… — я відчайдушно почала пхати його руками, але гаряче тіло не відсувалося ані на міліметр. — Тимуре, блін! Ти без одягу, йопрсте!

Чоловік наче щойно помітив, що на ньому немає навіть фігового листочка, щоб прикрити хоча б причинне місце, а я, випадково опустивши туди очі, почервоніла, мов маків цвіт. От збоченюга!

Я висковзнула з кам’яних обіймів і спитала:

— Що це було?

Пантера валялася на землі без ознак життя, і я підійшла ближче.

— Це перевертень? Такий, як ти?

Тимур, одягаючи на ходу джинси та худі, які він дістав з автомобіля, теж підійшов.

— А сама як думаєш? Часто в закарпатських лісах можна зустріти шалену пантеру? Так, він з наших, тільки… — він обійшов тушку. — він не при своєму розумі. Схоже, це наш випадок.

Я присіла навколішки біля непритомної пантери.

— Думаєш, цей перевертень один з тих, хто втратив здатність обертатися на людину?

Чоловік торкнувся хутра.

— Так, я в цьому впевнений. — А тоді, обернувшись до мене, додав: — Іди в машину, посиди там, а я викличу хлопців і трохи роздивлюся тут. Може, знайду якісь сліди.

Я обурилася:

— Ні, Тимуре! Я не збираюся сидіти в машині й чекати, поки ти повернешся або поки приїдуть твої брати по розуму! Я піду з тобою!

Перевертень відчутно напружився і холодно заперечив:

— Ні, Інно, це може бути небезпечно. Ми не знаємо, хто ще гуляє лісом. Ти зачекаєш тут!

Пффф! Ага, то не я отам побігла?

— Ну вже ні! Ти не можеш мені наказувати, до того ж… — я зробила жалібні очі. — Це такий стрес. Раптом пантера опритомніє? Тимуре, я боюся бути одна, не залишай мене!

Мої очі кота зі «Шрека» змусили його завагатися.

— Добре, але, — він суворо подивився на мене, — ти маєш слухатися мене й не відставати ні на крок. Ні до чого не лізти й нічого не чіпати!