~35~

Поки перевертень діставав з багажника запасне колесо та набір інструментів, я вирішила вийти з машини й подихати свіжим повітрям.

Холодний вітер одразу ж защипав щоки, і я закуталася щільніше.

Озирнулася: ми перебували на якомусь перегоні, а по обидва боки від нас був лише густий, дрімучий ліс.

Тимур щось мугикав під ніс, працюючи балонним ключем і періодично занурюючи руку в пачку сухариків.

Я схопила пачку й піднесла до очей:

— Перевертні їдять шкідливу їжу? А хіба пантерам таке корисно?

Чоловік закотив очі:

— Кожна людина, лялечко, має право на власні вподобання.

Я ледве стримала хіхікання:

— Ну, людина-то так, а от… — я закашлялася, щоб приховати прозорий натяк. — Не думала, що вподобання кремезного татуйованого альфача — це сухарики з холодцем та хроном.

Вираз обличчя хвостатого не залишив сумнівів у його думках щодо моїх розумових здібностей.

— Здається, Інно, ми вже давно з’ясували, що думати — це не твоє.

Я почервоніла, мов буряк, і вже хотіла розповісти цьому котярі-козлярі, по чому в Одесі рубероїд, як несподівано в хащах почулися тріск і гарчання.

Я ще не встигла нічого зрозуміти, як Тимур різко відштовхнув мене до машини, і я боляче вдарилася рукою.

Перевертень загородив мене собою, і його одяг почав тріщати по швах. На руках проступили кігті, тіло почало збільшуватися, а на шкірі — рости шерсть.

Що трапилося?

Я не знала, але серце чомусь шалено закалатало в грудях, і я лише притулилася до машини, немов миша, яка боїться видати хоча б маленький писк, і очманілими очима дивилася, як Тимур перетворюється на звіра, а на нас тим часом із хащів вилітає скажена пантера.

Немов у тумані я побачила, як Тимур летить їй назустріч і голосно гарчить.

І це було так, ніби він намагався задіяти силу альфи. Вібрація була відчутна на всіх рівнях, але пантера наче зірвалася з ланцюга і перла далі, лише трохи заскавчавши.

У мить, коли вони зіштовхнулися, я заплющила очі, щоб не бачити цього місива. До мене лише долинали хрускіт і несамовите гарчання звірів.

Хотілося кричати від страху, але я зібралася з духом, і майже в ту ж секунду Тимур прохрипів:

— Усе скінчено.

Я поволі розслабила плечі й майже змусила свої руки відірватися від машини.