~34~

Як же шкода, що вихідні мають властивість так швидко закінчуватися!

Адже за ці два дні я так і не придумала, як поводитися з татуйованим альфачем.

Ну, були варіанти: відверте хамство, звільнення, ігнорування.

Спойлер: з усіх можливих саме останній здався мені найадекватнішим. Увімкнути відповідальну секретарку, яка поважає поняття «субординація», і всіляко ігнорувати існування Тимура, окрім його робочих завдань.

Для цієї ролі суворої асистентки я навіть одягла квадратні окуляри в чорній оправі.

Поки я зосереджено перебирала свої папери, той самий, кого я бачити не хотіла, сам з’явився перед моїми прекрасними очима.

— Інно, маю до тебе завдання, — він, підвівши брови, оглянув мій сьогоднішній скромний лук: закриту сорочку, сіреньку спідничку нижче колін і величезні окуляри на носі в чорній оправі. — Маєш побути моєю асистенткою і поїхати сьогодні зі мною до клієнта.

Швидко зробивши закам’янілий вираз обличчя, я суворо поглянула на боса:

— Звісно, Тимуре Аміровичу. Що від мене вимагається?

Він ще раз окинув поглядом моє скромне вбрання і поклав папери на мій стіл:

— Корпорація «Еко-Енерджі Груп» відкриває ще один завод із виробництва літій-іонних акумуляторів. Потрібна охорона, бо це досить пожежонебезпечне та токсичне виробництво. Саме тому завод за містом і займає величезну територію.

Твоя задача — вносити правки в проєкт договору прямо на ноутбуці та фіксувати всі додаткові вимоги клієнта.

Також ти маєш оформити списки співробітників, працевлаштованих у клієнта, які мають право доступу, підготувати журнали приймання-здачі чергувань, проінструктувати персонал клієнта щодо заявок на пропуск до виробництва.

Я серйозно кивнула:

— Зрозуміла вас, Тимуре Аміровичу. Коли їдемо?

Чоловік поглянув на наручний годинник:

— Та, мабуть, уже.

Мені було неймовірно ніяково їхати поруч із цим альфачем на передньому сидінні. Сама його присутність викликала суміш потягу та роздратування.

Але, клянусь, роздратування було більше!

Я одразу дістала смартфон — вдавати байдужість, гортаючи тікток, набагато простіше, ніж без нього.

Раптом Тимур якось напружився і вперся в кермо:

— Що за чортівня? Якого х** так заносить?

Я занепокоєно спитала:

— Щось трапилося?

Він продовжував балансувати руками, прислухаючись до власних відчуттів:

— Здається, у нас пробило колесо. Треба зупинитися й замінити. Не хвилюйся, це займе хвилин тридцять.

Мої брови насупилися:

— Тоді ми запізнимося. Може, якось уже так доїдемо й замінимо колесо на місці?

Але Тимур уже глушив мотор.

— Це не найкраща ідея. Автівку дуже заносить вліво, це може скінчитися ДТП, тому мінятиму зараз, а ти подзвони клієнту й повідом, що ми затримаємося.