~31~

Не встигла я оговтатися, як за вікнами замиготіли поля й дерева. Багатоповерхівки та магазини лишилися десь у далечині.

Що він робить?

Навіщо він вивозить мене за межі міста???

Хоче зробити щось погане, а потім убити??

Я ще дужче занервувала від цієї непередбачуваності, і, як тільки автівка зупинилася десь посеред поля та поодиноких дерев, я відразу вистрибнула на траву й відскочила подалі від боса, на більш безпечну відстань, простягнувши руки в жесті захисту.

— Ви… Ти!.. — від шаленого коктейлю гніву та стресу я й сама не помітила, як перейшла з цим мохнатим на «ти». — Що ти робиш?! Якщо зараз же не повернеш мене в місто, я… я швидко влаштую тобі зникнення з екосистеми як виду. Закортіло побувати в Червоній книзі?!

Тимур, не звертаючи на мене уваги, ковзнув рукою кудись під піджак і дістав звідти… пістолет!

Матінко рідна, таточку, я була гарною дівчинкою, за що мені все це? Ну точно, усе складається як два і два! Він вивіз мене за місто, а тепер дістав пістолет. Напевно, зараз приб’є по-тихому невгамовну секретарку, а тоді прикопає в полі!

Чоловік повільно наблизився до мене, і я обрала тактику «завмри».

Хижаки вони такі: їм нецікаво нападати на жертву, яка не тікає й не пручається!

Мені здавалося, що стукіт мого серця було добре чутно навіть на відстані, і коли перевертень опинився за моєю спиною, від страху я навіть не поворухнулася.

Навпаки — завмерла ще сильніше, очікуючи неминучого кінця.

Але натомість у мої руки просковзнув пістолет, який одразу ж відтягнув їх своєю вагою донизу.

Я збожеволіла? Що відбувається?

Очі ошелешено кліпали, поки до мене доходило: він не хоче мене вбивати. Він хоче, щоб я зробила це з ним!

От самоліквідатор фіговий! Хоче забруднити мої руки!

Я вже хотіла рвонути куди подалі й спробувати втекти, як бос обхопив мене зі спини своїми кремезними руками й притис ззаду гарячим тілом.

На мене повіяло чоловічим парфумом, а шиї торкнувся гарячий подих.

Долоні чоловіка обхопили мої руки разом із пістолетом і, узявши в полон мої тремтячі пальці, направили дуло на дерево попереду.

Я заплющила очі.

— Очі відкрий, — прозвучало десь біля моєї скроні.
Я несміливо відкрила їх і зробила глибокий вдих, випадково сіпнувши пальцями.

Він трохи скоригував положення моїх рук.

— Лікті м’якше. Не стискай так пальці, ніби намагаєшся задушити пістолет. Він не кусається.

— Ти знущаєшся? — прошипіла я, відчуваючи, як руки затремтіли так, що пістолет заходив ходуном. — Я зараз або знепритомнію, або прострелю собі ногу.

Палець на спусковому гачку здавався чужим. Серце калатало так, ніби намагалося вирватися й утекти від мене.

Його губи ледь торкнулися моєї скроні, і від цього мене пересмикнуло.

— Зосередься, — тихо наказав він. — Прицілься і на видиху натискай на гачок.

Постріл гримнув так, що я скрикнула й ледь не підстрибнула, а віддача вдарила в руки. Куля влучила кудись у стовбур, і кора розлетілася трісками...

— Я… я влучила? — невпевнено перепитала я.

— Влучила, — у його голосі промайнула ледь помітна задоволена нотка. — Бачиш? Нічого складного.

Я нервово засміялася.

— Наступного разу попереджай, що збираєшся навчити мене стріляти. А не влаштовуй сценарій для кримінальних новин.

Його руки все ще були на моїх.

— Хочеш спробувати ще? — шкіру обпалив тихий шепіт, і мені раптом стало незручно, ніби цей шепіт ухнув кудись нижче.

Адреналін у крові п’янко відізвався в моїй голові, і я, не розуміючи, що роблю, різко розвернулася обличчям до перевертня й притислася до його тіла.

Я здуріла?

Мені точно треба терміново звільнятися й шукати іншу роботу!