~30~

Цок. Цок. Цок.

Секунди на годиннику вперто рухали стрілку до дванадцятої, а це означало, що я маю йти на обідню перерву.

Ні, не зовсім так.

На обідню перерву з цим нахабним, непослідовним альфачем, який вирішив, що має право наказувати мені, що робити у мій особистий, вільний час!

Ха! Я навіть думала проігнорувати його безапеляційний наказ і залишитися на своєму робочому місці, попиваючи каву. Але перспектива опинитися дупою догори перед усім колективом на плечі цього татуйованого самця мене зовсім не окриляла.

Зітхнула і з кислою міною на обличчі приречено покрокувала на вихід з будівлі.

Гм, на вулиці нікого не було. Може, передумав?

Щойно мене відвідала спокуслива думка щезнути по-швидкому, як почувся низький голос:

— А ти вже тут? Слухняна дівчинка.

Ледь не заскреготала зубами від такого фамільярного звернення до себе й повернулася з чітким бажанням окреслити межі дозволеного, але бос уже клацнув замок на дверцятах автівки, запрошуючи мене до неї.

Я вже намірилася сісти на переднє пасажирське сидіння, як перевертень міцно схопив мене за руку й потяг до водійського.

Я пискнула й рвонула долоню.

— Не сідатиму я за кермо вашої автівки! Я не ваш особистий водій і взагалі я погано воджу!

Але Тимур Амірович хмикнув, сам всівся на місце водія й завів мотор, а тоді…!

Я не встигла нічого зрозуміти, як опинилася на його колінах, міцно притиснута до його тіла. Дверцята швидко захлопнулися перед моїми очима, і машина негайно рушила.

Твою ж матір, що цей козел собі дозволяє???

Я запротестувала:

— Що ви робите? Негайно зупиніть машину й випустіть мене, ви не маєте права!

Він холодно всміхнувся й хмикнув.

Одна його рука розслаблено лежала на кермі, а іншою він так міцно притискав мене до себе, що кам’яні обійми не давали жодного шансу на звільнення!

Із жахом я зрозуміла, що попереду місця мало, і якщо він сам не вирішить зупинити машину й випустити мене — я залишуся у цій пастці рівно стільки, скільки він побажає.

Я глянула: ми їхали проїжджою частиною, і мене — на колінах у мого боса — було дуууже добре видно з боку.

Усі, буквально всі, зустрічні та паралельні водії витріщалися на мене, а я була готова провалитися від сорому. Що про мене подумають?

Моє вухо обпік хрипкий шепіт:

— Не сіпайся, дівчинко. Ти ж не хочеш, щоб ми потрапили через тебе в аварію?

Я гнівно зашипіла:

— Через мене? У вас точно все добре з причинно-наслідковими зв’язками? Ви якийсь дикун!

Шиї торкнувся гарячий подих, а в повітрі пролунав приглушений сміх:

— Ти ж любиш мене бісити, лялечко? Час і тобі скуштувати маленьку помсту.

Мене розривало від бажання прибити цього ідіота прямо на місці, але натомість, щоб не опинитися розчавленою в автівці, яка врізалася в когось, я була змушена смиренно сидіти на колінах у свого боса, немов слухняна лялька.

Вираз його обличчя був спокійним, а рука на кермі — розслабленою, і від цього я його ще більше тихо ненавиділа.