~28~

Я зробила байдужий тон і запитала:

— Щось сталося?

Тимур Амірович, дивлячись прямо перед собою, нервово постукав пальцями по керму.

— Нічого з того, що стосується особисто тебе.

Сигнал світлофора змінився на зелений, а сіре «Рено» попереду навіть і не думало починати рух. Роздратований Тимур Амірович вгатив рукою по керму і засигналив:

— Ти що там, заснув? Роздуплися, зелений уже!

Щось він дуже злий.

Я спробувала підійти з іншого боку:

— Тимуре Аміровичу, я випадково підслухала вашу розмову в кабінеті, та й зараз я все чула!

Він на секунду повернув голову:

— Лялечко, я ще раз повторюю: це не твоя справа!

Але я не здавалася:

— Я ж не глуха і не тупа. Я розумію, що відбувається щось нехороше, пов’язане з перевертнями. Розкажіть, будь ласка!

Його класична реакція із закоченими очима вже дістала мене, але цього разу я не акцентувала на цьому уваги.

— Я все одно знаю вашу таємницю, тож нікому нічого не розкажу!

Він хмикнув:

— Це як тоді, із флешкою?

Тепер уже настав мій час закочувати очі:

— Хто старе пом’яне, тому… ну ви знаєте. Що було — те загуло.

Бос уважно стежив за дорогою.

— А ти, лялечко, ще й приказки добре знаєш? — саркастично зауважив він.

Я гордо задерла підборіддя:

— Я багато чого знаю. А зараз — просто згораю від цікавості. Ну, розкажіть мені, будь ласка. Мій внутрішній дослідник усе одно не дасть вам спокою!

Моя бурхлива фантазія швидко заметушилася й підсунула картинку.

Я уявила себе в білому лікарському халаті, з серйозними окулярами на носі, з блокнотом у руках, де все підкреслено червоним. Я стояла просто перед Тимуром Аміровичем і холодним, науковим тоном вимагала подробиць: коли саме пантера втратила свідомість, які були симптоми, чи змінювалася температура тіла.

Тимур Амірович у цій фантазії відступав назад, піднімав руки вгору й, з виглядом людини, яка усвідомила фатальність ситуації, бурмотів:
— Інно, відвали, це засекречено!

Я моргнула, повертаючись у реальність, і всміхнулася.

Здається, мій внутрішній еколог уже прокинувся. І моєму шерстяному босу це точно не сподобається.

Перевертень зітхнув і, зрозумівши, що я так просто не відстану, вивалив на мене інформацію:

— Останнім часом, лялечко, на Закарпатті почали знаходити пантер у непритомному стані. Мої люди швидко зрозуміли, що це наші — перевертні. Але проблема була в іншому: коли ті приходили до тями, вони більше не могли обертатися назад у людину. Жодної іскри розуму, жодного сліду людської поведінки — лише звір, дикий і хижий.

Бос завернув у провулок.

— Ми просто не знали, що з цим робити. Тому заховали цих пантер і тримаємо їх під транквілізаторами, ізолювали, зробили все, щоб преса й влада нічого не дізналися. А поки паралельно намагаємося зрозуміти, що це: чийсь умисел, природне явище чи щось на кшталт епідемії.

Він на секунду замовк, а тоді знехотя додав:

— А сьогодні вперше з’явилася нова деталь.
На місці, де знайшли чергову непритомну пантеру, мої люди виявили сліди невідомої речовини.
І це мені дуже не подобається.

Я задумалася:

— Можливо, це перевертні, що втратили свою пару? — а тоді сама ж заперечила: — Ні, так масово й одночасно — навряд. Я схиляюся до того, що це чиясь робота. Але як це пояснити з боку науки і який може бути мотив?

Тимур Амірович напружився:

— Інно, я тобі про це розказав, щоб ти від мене відчепилася. Але все це тебе не стосується, тож не треба тут висувати свої ідеї. Забудь і не лізь у це!

Я спохмурніла.

— Але я можу допомогти! Я еколог, і все, що пов’язано з тваринами, факторами впливу на організми, зразками, слідами — це моя сфера знань. Я можу стати вашим напарником у цій справі й допомогти знайти причину цих аномалій.

Голос боса був різким і сухим:

— Інно, я вже все тобі сказав. Не лізь не у свою справу і займайся своїми обов’язками, замість влаштовувати іншим додаткові проблеми!

Я взвилася:

— Тобто я влаштовую проблеми? А може, справа в тому, що ви сексист і шовініст?

Він звузив очі:

— Не бовкай зайвого, лялечко. Тобі ще зі мною працювати.

Але я вже схопила сумочку.

— Добраніч, «босе»!

І, вискочивши з автівки, спеціально грюкнула дверцятами.