~24~

Та йолки-палки!

Таксист уже двадцять хвилин як чекав мене біля під’їзду, а я все возилася зі своїм макіяжем — ніяк не вдавалося намалювати рівну стрілку на другому оці.

А загалом мій вигляд був дуже навіть нічогенький: вкладене хвилями рожеве волосся, червона обтягуюча сукня. Для корпоративу, який влаштовувала фірма «Альфа-Грант» на честь новорічних свят, — саме те.

Не те щоб я була вертихвісткою, але після образливих слів боса, що я його не цікавлю як жінка, мені хотілося показати йому, що мені глибоко пофіг на його увагу до мене, і провести вечір у компанії приємних чоловіків-колег, купаючись у компліментах.

Тому щойно моя ніжка в червоній туфельці ступила на бруківку біля ресторану й я переступила поріг закладу — на моєму обличчі розцвіла наймиліша й найсолодша посмішка з усіх, які коли-небудь були на моєму обличчі.

Очі співробітників були всі спрямовані на мене, а щелепи вже валялися на підлозі. Схоже, мій зовнішній вигляд нікого не залишив байдужим.

Я вдоволено посміхнулася і, ігноруючи похмурий погляд Тимура Аміровича, привіталася з колегами, приймаючи компліменти.

— Інно, ти маєш неперевершений вигляд, просто неймовірна насолода для чоловічих очей! — Артем ніжно поцілував мені руку й галантно посунув для мене стілець.

Коли я сідала, його рука ніби ненароком ковзнула по оголеному плечу.

Краєм ока я подивилася на боса, який виглядав дуже дивно: губи були стиснуті в щільну лінію, щелепи загострені, очі небезпечно звузилися, а на кулаках побіліли кістки.

І чого це він? Дивний якийсь…

Може, він сьогодні не в настрої?

Поки я насолоджувалася салатом із креветками, який мені послужливо підсунув Макс, наш інженер із безпеки, мій високомірний бос уже всівся на своє місце, тримаючи в руці келих.

— Ягідко, як тобі наш колектив? — Артем, який сидів зі мною поруч, нахилився ближче. — Ніхто не ображає?

Виделка, якою Тимур Амірович з усієї сили штрикнув у свій стейк, жалібно заскреготіла об тарілку.

— Артеме, у нас у колективі ягідок немає! — обличчя боса було похмуріше за дощову хмару, а голос ніби розповсюджував якусь незрозумілу для мене вібрацію. — У нас є співробітники, яких ми називаємо по імені, зрозумів?

Це прозвучало як наказ!

Блондинистий качок розуміюче підморгнув і скривив посмішку, яка, втім, швидко сховалася за схиленою головою:

— Зрозумів, альфа, більше не буду.

Так, стоп, я чогось не знаю? Що тут відбувається?

Я не витримала й влізла:

— Та що ви кажете! Ягідок немає, а лялечки, виходить, є?

Тимур Амірович іронічно глянув на мене, поки Артем, торкаючись моєї руки, прошепотів:

— Інно, краще не треба.

Бос холодно подивився на мене й уточнив:

— З тобою, Інно, я не розмовляв. Не лізь у чоловічу розмову.

Але я вже завелася:

— Оці ваші патріархальні звички мене дратують. Як добре, що я феміністка!