~21~

Неадекватна поведінка цього хвостатого боса конкретно так вивела мене із себе.

Спочатку якийсь засмальцований клієнт лапає мене за м’яке місце, і він за мене заступається. Ну, тут питань нема — красунчик, дякую йому і все таке інше.

Але потім сам зачиняє мене в кабінеті й влаштовує фіг зна що!

Притискає до стіни, нюхає, цілує.

І головне — коли я відчула дивний, взаємний потяг, коли почала відповідати на його порив, — він просто гепає кулаком об стіну і, вилаявшись, іде геть!

Як пояснити таку дивну поведінку і як на це реагувати???

Треба піти попити кави й вирішити, що робити далі: залишатися на цій роботі чи ні.

Так, я кавоманка.

Горнятко капучино чи лате здатні розворушити мій мозок і налаштувати його на вирішення проблем.

Але я не можу вийти до співробітників із розірваною блузкою на грудях!

Я ретельним поглядом оглянула кабінет і зачепилася очима за піджак Тимура Аміровича, який висів на його кріслі. Те, що треба!

Зіпсував мені річ — то хай хоча б мінімально компенсує моральні й матеріальні збитки.

Щільна тканина огорнула мої плечі, і на мене повіяло приємним запахом, навіть захотілося заритися в піджак і нюхати його.

Так, стоп. Яке нюхати, Інно? Ти зовсім довбанулася в край? Цей козел щойно цілував і затискав тебе без дозволу, розірвав на тобі одяг, а ти намітилася тут насолоджуватися його запахом? Прийди до тями!

Швидкою ходою я покинула кабінет недо-боса і попрямувала до зони відпочинку, де, на мій превеликий жаль, сидів, попиваючи каву, той самий накачаний блондин, який нещодавно витріщався на мене й підморгував.

Трясця, ще його не вистачало!

Я зробила собі каву й відвернулася спиною, щоб у хлопця не з’явилося бажання заговорити зі мною. Але, як на зло, він сам вирішив підсісти.

— Привіт, колего. Може, нарешті познайомимося? Чи так і ховатимешся від нас далі? Гарне волосся в тебе, до речі. Ти з ним нагадуєш рожеву ягідку — смачну й солодку.

Я поправила волосся і пирхнула. Ще один.

— Дякую за комплімент. Мене звати Інна. Ховатися я люблю — я інтровертка.

Блондин усміхнувся, піднявши руки вгору.

— Обіцяю не набридати, Інно. Я Артем, до речі.

Я простягнула руку, щоб потиснути, і чіпкий погляд Артема ковзнув по піджаку.

— Скажи, Інно, а чого це на тобі одяг нашого альфи?

Гей, як він здогадався?

— З чого ти взяв, що це одяг Тимура Аміровича? Що, на всьому світі існує лише один сірий піджак?

Артем саркастично скривив губи.

— Ягідко, я перевертень. Навіть якби я не звернув уваги на те, в чому він прийшов на роботу, відчути запах свого альфи на одязі для мене — це база.

Я здивовано округлила очі.

— Капець, це у вас такий нюх? — а потім швидко виправилася. — Вибач, я просто мало знаю про таких, як ви. Навіть досі не можу звикнути до вашого існування.

Хлопець сперся рукою на спинку дивана.

— Нічого, ягідко. На тебе ще чекає багато сюрпризів. Так що, поясниш, чому ти розгулюєш офісом у піджаку альфи зграї?

Я не очікувала такого допиту і на хвилину розгубилася.

— Я… ваш бос… він узагалі дуже дивний! Він що, жінок уперше бачить? Чи в нього є проблеми з протилежною статтю?

Артем пильно поглянув на мене, намагаючись вгадати, що саме я мала на увазі.

— Ну, взагалі-то, є.

Я почервоніла.

— Так і знала, що він псих!

Блондин засміявся й протягнув:

— Ну ні, він точно не псих. Просто в нього є певні особливості у стосунках із жінками.

Я нерозуміюче хитнула головою.

— Які ще особливості?

Погляд хлопця був водночас насмішкуватий і уважний.

— Ягідко, перевертню будувати стосунки не так-то й просто. Щось одноразове й несерйозне — запросто, а от щось більше… У перевертнів існує таке поняття, як «істинна пара», — він активно жестикулював. — Це та людина, яка підходить перевертню ідеально. В них відбувається злиття на всіх рівнях: тілесному, емоційному та духовному. Одного разу зустрівши свою пару, перевертень уже не зможе без неї жити.

Я із захопленням дослідника ловила кожне слово колеги.

— Це ж як у вовків — моногамія, пожиттєвий зв’язок! У біології вовків називають серійними моногамами.

Хлопець усміхнувся.

— Ну, майже так. Втративши свою пару, перевертень божеволіє і з часом втрачає людську подобу, назавжди залишаючись звіром. Це найстрашніше, що може статися з будь-ким із нас. Пара — це святе.

Мої брови зійшлися будиночком.

— А до чого тут Тимур Амірович і його проблеми з жінками?

Артем сів зручніше й серйозно відповів:

— У нашого альфи є дефект на генному рівні, який заважає йому відразу розпізнати свою пару. А для перевертня це величезна проблема, що може мати катастрофічні наслідки. — Він перевів подих. — Якщо звір вчасно не оговтається, з парою може статися щось погане ще до того, як він візьме її під свій захист, або ж сама пара зникне в невідомому напрямку. Загалом це жахливо.

Я наморщила лоба і, не подумавши, випалила:

— Тепер зрозуміло, чому він такий козлина. Не може знайти свою пару — от і біситься!

А тоді повернулася до Артема, який очевидно вже шкодував, що все мені розповів:

— Величезне дякую, що просвітив. Краще триматимуся подалі від вашого альфи.