~18~

Мої руки так трясло, що чашки з кавою на підносі видавали ритмічний дзенькіт.

І от як після такого заходити в той кабінет?

Як-як, мовчки!

Відкинувши зухвало волосся, я гордо випрямилася й, відчинивши двері, зайшла до кабінету.

Тимур Амірович зосереджено дивився на лисіючого, повнуватого чоловіка, який сидів перед ним, тримаючи в руках папери.

— Отже, пане Кравченко, — Тимур Амірович спокійно склав руки на столі, — ви хочете гарантій.

— Я хочу результат, — клієнт нервово потер шию. — Обіцянки гарантій я вже чув неодноразово. І щоразу — ніякого толку.

— Ми не даємо пустих обіцянок, — холодно відповів Тимур. — Ми або беремося, або ні.

— А якщо… ситуація вийде за рамки стандартної? — клієнт знизив голос. — Ви ж розумієте, про що я.

Тимур ледь помітно всміхнувся, без краплі веселощів.

— Розумію вас.
Він нахилився вперед.
— Питання лише одне: ви готові платити за те, щоб із проблемою було покінчено?

Клієнт ковтнув.

— Так.

— Тоді забудьте, що були тут, — рівно сказав Тимур. — А ми зробимо так, щоб про вас теж забули.

Кілька секунд у кабінеті стояла тиша.

— Коли почнете? — тихо спитав клієнт.

Піднос у моїй руці затремтів, і ложки дзенькнули, привертаючи увагу чоловіків до моєї персони.

Обидва перевели на мене погляди, і я, ховаючи очі, забелькотіла:

— Тимуре Аміровичу, принесла вашу каву. Можна?

Чоловік схрестив руки на грудях і обвів мене своїм поглядом. Його очі блиснули хижим, холодним вогнем.

— Звісно, Інно, проходьте. Якщо це не суперечитиме вашому бажанню і ви не вважатимете мене козлиною.

Я густо почервоніла, відчуваючи, як починають палати щоки.

Який «тонкий» натяк!

Клієнт явно не розумів, що між нами відбувається, але те, як він на мене дивився, мені не сподобалося.

Такий липкий, оцінюючий погляд.

Було враження, ніби він хоче очима проникнути мені просто під блузку. Його обличчя осяяла посмішка.

— Кицюню, дякую за каву. Можеш мені дати ще цукру?

Простягнула руку до підноса, щоб взяти для нього стік цукру, але він випав у мене з рук просто під стіл боса.

От дідько!

Я нахилилася, щоб підняти, і раптом…

Мого м’якого місця торкнулася чиясь рука. Мало того — вона почала нахабно погладжувати!

Якого ***???

Я різко встала й гнівно подивилася на клієнта. На його обличчі блукала слащава посмішка, а очі хтиво блищали.

Я безпорадно повернулася до Тимура Аміровича, який, судячи з його похмурого погляду, вже зрозумів наміри клієнта.

У кабінеті різко похолоднішало.

— Припиніть це, — голос Тимура був рівний, але в ньому з’явився метал. — Негайно.

— Та годі вам, я ж без злого умислу… — клієнт криво всміхнувся.

Тимур повільно підвівся з-за столу.

— Ще один такий рух — і контракт анулюється просто зараз. Без пояснень і без повернення авансу.

— Ви серйозно через таку дрібницю?..

— Це не дрібниця, — перебив Тимур. — Це моя співробітниця і мій кабінет.
Він зробив крок убік, відчиняючи двері.
— Зустрінемося іншим разом. І на майбутнє раджу поводитися цивілізовано, або контракту кінець.

Він хитнув головою.

— На сьогодні — до побачення. Вихід он там.

Клієнт мовчки відсмикнув руку й встав.

— Зрозумів вас, вибачте, Тимуре Аміровичу. І ти, кицюню, — він повернувся до мене. — До зустрічі.

Швидко позадкувавши, він просковзнув у відчинені двері й зник.

Узявши піднос, я теж рушила слідом, але мене зупинив низький голос:

— А ти, Інно, залишся.