~9~

Я йшла по вулиці, стискаючи в руках пакет зі своїми речами, які забрала з робочого місця.

На дорозі валявся камінь, і я зі злості пнула його щосили.

Трясця!

Ну якого фіга, Тимофію Андрійовичу, га?

Я ж вам усе розказала, показала! Невже важко було мені повірити і зробити цю довбану експертизу, яка б показала, що відеозапис справжній, без монтажу?

Влаштував такий ґвалт, розбив флешку, і головне — звільнив мене з посади!

Що тепер робити?

Проходячи повз якийсь кіоск із шаурмою, загальмувала. Хай там як, а на ситий шлунок думається краще.

Симпатичний хлопець азіатської зовнішності, мило посміхаючись, привітався і запитав:

— Доброго дня! Чого бажаєте?

Я буркнула у відповідь:

— Зробіть мені, будь ласка, донер із часниковим соусом. Але! — підняла палець угору. — Начинки не шкодуйте, в мене сьогодні поганий день.

Він окинув мене співчутливим поглядом.

— Що, хтось образив?

— Ага, начальник козел, — мої губи скривилися. — Звільнив ні за що!

Посміхаючись, хлопець трохи висунувся назовні:

— Капець, співчуваю. Зараз зробимо усе по красі.

Вже через п’ять хвилин я тримала в руках величезну шаурму, замотану у фольгу. Подякувавши та заплативши, побажала хлопцю гарного дня і відійшла до лавочки, щоб поїсти.

Надкусила величезний кусень цієї смакоти й глибоко зітхнула. Зараз мені нічого не хотілося, але ж квартира сама за себе не заплатить, треба шукати хоча б тимчасову роботу.

Біля сусідньої лавочки стояла урна, і просто на моїх очах у ній рився якийсь дуже брудний бомжара.

Моя уява настільки бурхливо розігралася, що я уявила, як сиджу без роботи, без грошенят, поступово спиваюся з горя і стаю алкашкою. Потім мене виганяють з квартири без речей, я стаю бомжарою і риюся в урні, звертаючись до дружбанів:

— Шановні мої картонні побратими! Хай ніхто не займе цей священний трон біля урни, бо тепер це моє робоче місце! І несіть мені коробку з-під холодильника — треба облаштувати тронний зал!

Я прямо бачила, як встаю вранці з думками:

«О Старійшино Сміттєзвалища, благослови мене на сьогоднішній збір недопалків…»

Брррр! Який жах. Ніколи!

Треба терміново шукати роботу!

Усе ще перебуваючи під враженням від своїх яскравих фантазій, я швидко відкрила на телефоні WorkNeed.ua і розпочала пошук вакансій.

Так-с, що тут у нас?

«Касир. Ставка 15 000 гривень, графік з 8:00 до 20:00.»

Ага, манала я роботу касиром. На мою знайому так усі нестачі вішали і з зарплатні штрафували!

Що ще є?

«Кол-центр. Графік пн–сб. Ставки немає, % від 30 000 грн.»

Знаємо ми такі кол-центри! Нелегальні офіси, де ти працюєш без ставки і можеш нічого не заробити. А потім офіс накриває поліція, і ти намагаєшся довести, що не лиса!

Гм, ось ще одна об’ява:

«Потрібні дівчата віком 18–30 років, графік позмінний, з/п від 1000₴.»

— Ти диви! Власники вебкам-бізнесу вже не соромляться об’яви прямо на сайтах вакансій давати! — обурилася я.

Невже нічого нормального немає, і я справді буду спати на картонній коробці?

Безнадійно проглянула ще кілька об’яв — і раптом мені трапилася ще одна:

«Приватна охоронна фірма шукає секретаря. Графік пн–пт з 8:00 до 16:00. Ставка — 30 000 грн.»

О! Це виглядає цілком пристойно!

Швидко набрала номер телефону, вказаний в об’яві, сподіваючись, що на тому кінці не почую якогось ейчара, який задаватиме тупі запитання на кшталт «чому ви питаєте про зарплатню, хіба ви влаштовуєтеся до нас заради грошей?»

Після кількох гудків я почула в трубці чоловічий голос. Швидко представилася й запитала про актуальність вакансії. Мені відповіли, що вакансія є, та призначили співбесіду на наступний день.

Я полегшено зітхнула, дожовуючи свою шаурму.

Може, мене візьмуть на цю роботу, і я не буду королевою смітника?