~8~

Тимофій Андрійович дивився на мене поглядом санітара, який чує від пацієнта, що той Наполеон Бонапарт.

— Ковальчук, ти геть здуріла і зовсім совість втратила?

Я знову застрочила своє:

— Тимофію Андрійовичу! Я чесно вам кажу! Ну, будь ласка, це займе п’ять ваших хвилин. А тоді робіть зі мною що хочете!

Поки він вагався, я підбігла до комп’ютера і всунула флешку.

Руки тряслися, але я швидко натисла на файл і промотала відео до моменту, де пантера стояла посеред галявини і почала перетворюватися.

Ось він — момент істини!

Я подивилася на боса: він усіма очима уважно дивився на екран, вихоплюючи подробиці. І чим далі тривало це неочікуване диво, у всій своїй красі, тим більшими ставали його очі, доки не досягли розмірів велосипедних коліс.

А приходити в шок було з чого.

Хоч я вже й бачила це видовище, але мимоволі знову здригнулася, коли просто на наших очах екзотичний хижак почав втрачати звірину подобу і врешті-решт перетворився на чоловіка модельної зовнішності, із руками, забитими татуюванням.

Всередині я вже задоволено потирала долоні: керівництво побачило на власні очі мої матеріали і вже не зможе виставляти мене божевільною.

Нарешті запис закінчився, і екран потьмянів.

У кабінеті настала довга пауза.

Я подивилася на начальника й посміхнулася:

— Ну як вам це? Що скажете?

Тимофій Андрійович мовчав, дивлячись на згаслий екран, аж потім повернувся і відповів:

— Не думав я, що ти до такого дійдеш, Ковальчук!

Я гордо задрала підборіддя.

— А ви мені не вірили! Я ж казала вам, що бачила все на власні очі.

Він допитливо подивився на мене, наче хотів прочитати думки, а тоді грубо відказав:

— Я глибоко розчарований у тобі, дівчинко. Коли ти прийшла влаштовуватися на роботу, я побачив у тобі потенціал. Ти була працьовитою й наполегливою, і я покладав на тебе свої сподівання. А виявилося...

Я подивилася на нього, нічого не розуміючи:

— Ал-л-ле я...

Він навіть не звернув уваги.

— А виявилося, що ти проста вискочка, яка лише хотіла дешево привернути до себе увагу. Не очікував, що ти вважаєш мене ідіотом.

Я запанікувала.

— Але, Тимофію Андрійовичу! Я ж вам показала запис, ви самі бачили! Ви ж могли переконатися, що я нічого не вигадала!

Він криво всміхнувся.

— Ти вважаєш мене підлітком, чи що? Я зараз відкрию чат із ШІ — і з десяток таких відео тобі наклепаю!

Я розгубилася. Треба негайно щось робити.

— Я можу вам довести, що це не ШІ і не розвод, чесно! Здайте запис на експертизу, і ви побачите, що він справжній!

Він різко підняв руку.

— Досить цього, Ковальчук. Тебе звільнено!

Я розпачливо підійшла ближче.

— Та я не брешу, справді! Відео не згенероване і не змонтоване, перевірте! Не звільняйте мене!

Але Тимофій Андрійович уже на мене не дивився. Він відвернувся спиною, дивлячись у вікно.

— Ковальчук, досить розпинатися. За будь-які дії настає відповідальність. Вчинила як ідіотка — май совість це визнати. Все, розмову закінчено. Негайно звільни своє робоче місце. Я напишу бухгалтерії, щоб вони тебе розрахували.

Я намагалася щось казати, але він заволав:

— Тебе звільнено!

А тоді несамовито дістав флешку з комп’ютера і, кинувши на підлогу, почав ламати її каблуком черевика.

Я обрала швидко щезнути з його кабінету.