~6~

Відчинивши двері своєї маленької квартирки, я швидко скинула взуття і, не роздягаючись, впала на ліжко.

Фуууух!

Ну і ранок у мене видався.
Усім ранкам ранок.

Якась дивна в мене психіка. Коли я дізналася про існування перевертнів, я, звісно, була здивована, але нервового зриву на тлі шоку в мене не сталося. Радше це була дослідницька цікавість, яка всередині мене захоплено потирала рученьки в передчутті та плескала в долоні.

А от після зустрічі з цим об’єктом спостереження в мене було відчуття, ніби щось висмоктало сили. Хотілося валятися на ліжку в апатичному стані й прокручувати деталі діалогу.

Що я взагалі про нього знаю?

Та нічого!

Він же стояв переді мною напівголий, влаштувавши справжній допит!

Гм… напівголий, так… але ж на ньому були джинси і взуття! І щось у цьому не давало мені спокою.

Я знервовано сіла на ліжку і похапцем поправила волосся, намагаючись збагнути, що саме мене непокоїло, аж поки не дійшло.

Його джинси. Його взуття.

Яка ймовірність того, що напівміфічна істота, яка переховується від людей, носитиме джинси від Тома Форда і черевики від Феррагамо?

Мабуть, жалюгідно низька.

Але… можливо, він їх десь украв?

Чи не украв?

А раптом усе, що я навигадувала собі про цього чоловіка, неправда? Раптом ці перевертні ведуть нормальне соціальне життя, а не бігають голяка по лісу?

Тоді… можливо, я вже колись зустрічалася з ними, наприклад, у супермаркеті або в якомусь кафе?

А може, конкретно цей тип із татуюваннями теж десь працює…

Хоча… ким треба працювати, щоб дозволити собі такий дорогий брендовий одяг? Якийсь бізнес?

Так, усе, досить.
Моя голова зараз лусне від такої кількості думок.

А мені, між іншим, ще звіт готувати.

Швидко схопила сумку з ноутбуком і ввімкнула його. Цікаво-цікаво… що я там назнімала?

Яскравий екран блимнув значком завантаження і показав свою готовність до роботи.

Перед моїми очима з’явився ранковий закарпатський ліс, сповнений тиші, яку порушувало лише дзвінке цвірінькання пташок.

Ніщо не попереджало про те, що зараз з-за кущів з’явиться екзотичний хижак і вийде на середину галявини.

Я пильно слідкувала, намагаючись не пропустити жодної дрібної деталі.

Ось пантера присіла на лапи і ліниво потягнулася. Потужні м’язи плавно перекочувалися під блискучою шерстю, викликаючи захоплення такою граційністю.

Поступово, спочатку майже непомітно, її кінцівки почали змінюватися, подовжуватися, шерсть поволі зникала, а замість велетенської пащі проступали риси людського обличчя.

Мої очі не відривалися від цієї картини.
Я навіть поставила на паузу і збільшила зображення, щоб роздивитися краще.

Ось звірина подоба остаточно зникла, і вже не було сумніву, що на галявині стоїть оголена людина чоловічої статі.

Так, це був той самий красунчик, який відібрав мою флешку.

Його натреноване тіло було добре видно у променях ранкового сонця. Кремезні руки вкривали чудернацькі татуювання, а темне волосся було трохи розтріпане.

Я задоволено захлопнула кришку ноутбука.

Схоже, після завтрашнього звіту перед Тимофієм Андрійовичем на мене чекатимуть його вибачення та позапланове підвищення.